Синтаксис ділового стилю, як і наукового, характеризується насамперед вимогою дотримання прямого порядку слів. У ньому переважають складні речення із сурядністю і підрядністю, з відокремленими дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, з розгорнутими рядами однорідних членів речення, обтяжених пояснюючими словами.

Досить часто тексти ділових документів поділяються на частини, що структурно повторюють одна одну і мають узагальнену кінцівку.

Діловому стилю не властиві емоційно забарвлені слова й образні вирази, суфікси пестливо-здрібнілі чи зарубіло-зневажливі, діалектна і просторічна лексика, форми умовного способу дієслова, інверсії, звертання, окличні й питальні речення і под. — все те, що надає висловленому певного емоційно-експресивного відтінку. З погляду емоційності діловий стиль нейтральний.

Усі ділові папери не однотипні і за призначенням, і за змістом, і за мовними ознаками, їх можна згрупувати в такі різновиди: науково-діловий і власне діловий. Науково-діловий різновид представлений численною науково-інформаційною документацією (наукова інформація у вигляді повідомлень, каталогів, інструкцій, оглядів, проспектів, що характеризуються високим ступенем стандартизації).

У власне діловому різновиді виділяється «стиль законів», який не допускає помилкових і викривлених тлумачень, і канцелярський стиль листування між установами, в якому наявні стандартні форми для однотипних видів повідомлень.

Відповідно до змісту документів їх ще поділяють на такі три групи (різновиди): економіко-статистичні, науково-технічні та організаційно-розпорядчі; останню групу становлять накази, протоколи, акти, довідки, заявки, службові листи тощо, які об'єднують у різновиди: організаційні, розпорядчі, довідкові.

Художній стиль має естетично-інформативну комунікативну функцію. Інформативність тут здійснюється не шляхом простого повідомлення фактів, а через художній образ, у якому відтворюється і певна ситуація, і сприйняття її автором, і реакція інших людей. Художнє мислення — це мислення образне, синтетичне, конкретне (на відміну від мислення наукового — логічного, аналітичного, абстрактного).

Найважливішою ознакою художньої мови є її естетична функція. Слова в художньому творі передають ставлення автора (або персонажа) до зображуваного, викликають у читача відповідні емоції, оцінку змальованих у творі явищ, подій, осіб, збуджують уяву, створюють певний комплекс асоціацій.

Функція впливати на почуття і уяву читача або слухача зумовлює використання в художньому стилі своєрідних образних засобів. У виборі їх, своєрідних мовних одиниць виявляється творча індивідуальність автора, його почерк.

Дбаючи про майстерність художнього твору, автор прагне точності слововживання, під якою слід розуміти ідеальне оформлення думки.

Образність мови в художньому творі створюється завдяки широкому вживанню зображувально-виражальних засобів — епітетів, метафор, порівнянь та ін. Особлива увага приділяється доборові образно-метафоричних синонімів, пор.: «Жайворонок бризнув із конюшини» (В. Сухомлинський) — синоніми: вилетів, піднявся; «Вечір зводить свої крила» (А. Малишко) — синоніми: смеркає, вечоріє.

Важливу роль у художньому стилі відіграють антоніми, що використовуються для таких зображувально-художніх прийомів, як контраст, антитеза, іронічне зіставлення (антонімічна іронія) та ін. З певною стилістичною метою виступають тут і інші категорії лексики — архаїзми, неологізми (особливо індивідуальні неологізми типу: дзвінкостеблий, срібносяйний, голубокосий, роси-перлини, розкрилена і под. — у М. Рильського), діалектизми, жаргонізми та ін. Художній стиль характеризує багата фразеологія.

Своєрідними в художньому стилі є й засоби словотвору: широко представлене тут афіксальне словотворення, за допомогою якого передаються найрізноманітніші емоційно-експресивні відтінки (пор., наприклад, пестливо-здрібнілі та згрубіло-зневажливі суфікси), словоскладання тощо. Цей стиль характеризують і відповідні морфологічні засоби, що вносять певне емоційно-експресивне забарвлення. Серед них — використання форм середнього роду як контрастних до форм чоловічого і жіночого роду (із значенням особи), наприклад у Т. Шевченка: «Старшина пузата Стоїть рядом: сопе, хропе. Та понасувалось, і на двері Косо поглядало» або: «А онде під тином Опухла дитина — голоднеє мре» («Сон»), «Під калиною дівчина Спала — не вставала: утомилось, молодеє. На віки спочило» («Чого ти ходиш на могилу»). Як видно з наведених прикладів, форми середнього роду виступають як засіб вираження відтінків зневаги, іронії, приниження, сатиричної характеристики, з одного боку, і як засіб інтимізації зображуваного, співчутливо-любовного ставлення до нього, ласкавості, пестливості — з другого.

Подібну функцію можуть виконувати й інші граматичні категорії, наприклад, множина іменників — власних назв, клична форма, відповідні займенникові категорії та ін. Взагалі використання граматичних форм у художньому стилі практично не обмежене.

Синтаксичні засоби художнього стилю сприяють образному, яскравому зображенню. Серед них — інверсії, питальні та окличні речення, риторичні оклично-питальні звороти й риторичні звертання, еліптичні конструкції, пряма й невласне-пряма мова, різнотипні прості й складні речення.

Основна функція публіцистичного стилю — інформативно-пропагандистська. Його завдання не тільки викладати і роз'яснювати важливі політичні питання, а й формувати громадську думку, агітувати, переконувати читачів чи слухачів.

Цей стиль представлений окремими виданнями, а також журнальними і газетними статтями (передовими, оглядовими та ін.), У яких висвітлюються питання політики й суспільного життя, промовами та іншими публічними виступами керівників уряду, видатних діячів науки, культури, промисловості й сільського господарства, відозвами, привітаннями, закликами. У школі цей стиль знаходить виразний вияв в учнівських творах на суспільно-політичні та інші теми сучасного життя.

Твори, написані публіцистичним стилем, характеризуються політичною спрямованістю, глибиною дослідження, аргументованістю доказів, суворою логічністю (ці риси споріднюють публіцистичний стиль із науковим і діловим), а також простотою викладу, образністю, художньою виразністю та емоційністю (в цьому виявляються і риси художнього стилю). Водночас публіцистичний стиль визначається своєрідними особливостями (слова оцінного характеру, суспільно-політична лексика і фразеологія, переконувальна інтонація, неускладнені синтаксичні конструкції тощо).

Серед різновидів публіцистичного стилю виділяють: науково-публіцистичний і художньо-публіцистичний (останній особливо