Розмовний стиль обслуговує потреби суспільства в побуті, на виробництві тощо. Поняття «розмовний стиль» треба відрізняти від поняття «розмовна мова» (або «розмовне мовлення»). Функцію цього стилю краще передавала б назва повсякденно-побутовий, або виробничо-побутовий. Розмовна мова є усним виявом розмовного стилю.

Розмовний стиль представлений зразками неофіційного листування, вільними щоденниковими записами, виступами перед аудиторією, бесідами; на побутові та виробничі теми, повсякденними розмовами в сім'ї, колі друзів, знайомих і незнайомих людей (в автобусі, магазині і под.), у виробничому колективі.

Особливості розмовного стилю в доборі мовних засобів визначаються характером стосунків між учасниками розмови, наявністю співрозмовників, предметів, про які йдеться, тощо. Характерні риси його — емоційність, експресивність, що досягається комплексом використання мовних одиниць і позамовних засобів (мімікою, жестами та ін.). Типові для розмовного стилю лексичні, граматичні й фонетичні риси: жива розмовна лексика, значну групу якої становлять побутові та професійно-розмовні слова; неповні речення, зміст яких часто встановлюється в контексті, в ситуації мовлення; емоційно-експресивні мовні категорії (слова із суфіксами суб'єктивної оцінки, своєрідні фразеологізми, модальні слова, частки, вигуки, звертання, окличні й питальні речення, еліптичні конструкції та ін.).

Розмовний стиль прагне уникати абстрактності, ускладненості, тому йому не властиві складні синтаксичні конструкції, речення, ускладнені дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами, однорідні члени речення, обтяжені пояснюючими словами, канцелярські звороти й под. Емоційність і виразність усної форми розмовного стилю часто досягається розчленуванням речення на окремі його частини, які оформляються як самостійні (неповні) речення. Наприклад: значення речення «Скоріше йдіть сюди!» емоційніше може передатися реченнями: «Йдіть сюди! Скоріше!» або «Сюди! Скоріше!» чи одним словом-реченням: «Сюди!»

Системи функціональних стилів мови «легко й вільно проникають одна в одну. Так, наприклад, сучасний науковий текст допускає включення в нього публіцистичної і побутової лексики, хоча для стильової характеристики такого тексту ці елементи чужі.

Це можна сказати й про тексти, що належать до інших стилів. Є тексти, в яких диференційні ознаки певного стилю виявляються виразно, з достатньою повнотою, і тексти, стилістично невиразні, які можна вважати перехідними між стилями і відносити до різновидів того чи іншого стилю, наприклад: художня публіцистика (як різновид художнього стилю) і публіцистично-художній різновид (одиниця стилю публіцистичного).

Функціональні стилі — це різновиди мови, які виникають у процесі функціонування мовної системи в різних сферах спілкування і з різною метою, тобто постають у процесі мовлення. Вони є і категоріями мови як «складної системи систем», і категоріями мовлення, бо виникають, формуються саме у мовленні — як функціональній дійсності мови, існують у процесі вживання засобів мови. Отже, визначені вище системи функціональних стилів ми розрізняємо і в мові, і в мовленні.

Крім функціональних, виділяють ще емоційно-експресивні стилі: урочистий, офіційний, ввічливий, інтимно-ласкавий, фамільярний, жартівливий, сатиричний.

Емоційно-експресивні різновиди (стилі) розрізняються за характером впливу на слухача або читача, передають різне ставлення того, хто говорить чи пише, до висловлюваного, різний тон і колорит висловлюваної думки. Вони не збігаються з функціональними стилями, але більшою чи меншою мірою виявляються в них, передусім у розмовному та художньому і менше — в публіцистичному. Науковому і діловому стилям ці різновиди не властиві.

Кожен з них має відповідну мету, сферу застосування і характеризується відповідними мовними засобами, наприклад: урочистий різновид має на меті викликати в читачів або слухачів почуття поваги, здивування, захоплення величчю подій, подвигів, осіб. Він застосовується в публіцистичному стилі, зокрема в його усному різновиді — різних публічних виступах, а також у стилі художньому і характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом (з настановою урочистості використовуються архаїзми, неологізми, нестягнені форми прикметників, звертання, окличні речення і под.).

Офіційний різновид підкреслює ділові стосунки без вияву особистої оцінки того, що викладається; інтимно-ласкавий забарвлює виклад висловленням співчуття, дружньої симпатії, близькості; жартівливий прагне викликати в читачів або слухачів веселий чи поблажливий сміх; сатиричний різновид створює негативне ставлення до зображуваного, має на меті дискредитувати, розвінчати, затаврувати когось або щось.

У колоритно-стильових різновидах основу становить вживання мовної синонімії, головна увага звертається на емоційно-експресивне забарвлення мовних засобів.

На сучасному етапі розвитку української літературної мови кожен із її стилів виявляється як у писемній, так і в усній формі мовлення. Ми можемо говорити про писемний і усний варіант того чи іншого стилю.

Писемні форми мовлення передбачають графічне відтворення мовними засобами думок, почуттів, образів, призначених для зорового сприймання. Усні форми розраховані на слухове сприймання, тому важливу роль у них відіграють і позамовні допоміжні засоби (тон, міміка, жести). У писемному мовленні майже все випливає із самого тексту, а в усному багато що зрозуміле вже із самої ситуації, в якій воно відбувається, з одного слова, натяку. Отже, усне мовлення більш ситуативне, а писемне — більш контекстне, тому думки в ньому повинні формулюватися точно, конкретно, повно.

Звичайно, писемне мовлення перебуває в тісному зв'язку з усним, якість писемного мовлення великою мірою залежить від усного. Відмінність між усним і писемним варіантами мовлення виявляється і в доборі мовних засобів.

Це все дало змогу виділити відповідні різновиди в усному літературному мовленні (власне публіцистичний, судовий, дискусійно-діловий, церемоніальний, інструктивний, інформаційний, науково-навчальний, популяризаційний та ін.).

Співвідношення усного і писемного мовлення на різних етапах суспільного розвитку не однакове. В певні періоди писемному мовленню відводилась основна роль у найважливіших сферах життя суспільства, а усне обслуговувало переважно побутово-виробничу галузь.

Важливим досягненням у розвитку української літературної мови на сучасному етапі є поширення усного різновиду української літературної мови, який