Вставні слова і словосполучення в текстах ділової мови

План

Вступ

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь.

Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова — найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер — не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм — мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

1. Основні ознаки ділової мови

Одним із найдавніших у мові є офіційно-діловий стиль. Він властивий офіційним документам (указам, постановам, законам) і діловим паперам (заявам, розпискам, дорученням), які й дали йому назву. Цей стиль настановляє та інформує громадян і суспільство — у цьому й полягає його основна комунікативна функція. Визначальними рисами є точність і стандартність, однозначність викладу й адекватність розуміння, чіткість і послідовність. Здебільшого офіційно-діловий стиль має писемну форму, тому належить до книжних стилів. Він характеризується сукупністю мовних засобів на всіх рівнях мови, йому властиві:*

слова з прямим значенням, терміни і шаблони, професіоналізми, відсутність емоційна забарвлених слів; *

складні й складноскорочені слова;*

вживання іменників, які ніколи не замінюються займенниками, дієслів теперішнього часу й інфінітивів; *

позаособовий характер дієслів у формі 3-ї особи з невизначено-особовим значенням, словесно-цифровий запис числівників, переважно використовується чоловічий рід (на позначення осіб жіночої статі — теж);*

складні речення, прості — ускладнені зворотами, із прямим порядком слів, безособові речення, за метою висловлювання — розповідні й спонукальні, широко вживаються однорідні члени речення;*

тексти мають чітку організацію, діляться на пункти, параграфи; висловлювання мають констатуючий, ствердний характер, їм не властиві такі типи мовлення, як роздум, розповідь.

Слід наголосити, що стиль ділових паперів і стиль офіційних документів відмінні. Та хоч канцелярське мовлення істотно різниться від мови державних законодавчих актів, функцію вони виконують одну й ту саму — настановчо-інформативну, а це дає підстави відносити їх до одного стилю мовлення.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляється в усіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення.

2. Поняття про вставні слова і словосполучення

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам — краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонації всього речення. І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності ч основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям руху основного тону у вставних словах та виший частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням: «Отже, почалися сільські весілля, думалось їй» (Є. Гуцало). Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків: «Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах» (журн.).

Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних — як: «Сталевий трос двічі обривався, доки, нарешті, вдалося зірвати з місця примерзлий до землі газик і витягти його на грейдер» (О. Гончар); «І справді, оптимізм — невід'ємна риса трудового народу ...» (М. Рильський); «А хіба менш важливе значення мас суворе дотримання