Реферат

на тему:

“Роль української мови у створенні іміджу української держави на міжнародній арені”

План:

І.Вступ

ІІ.Загальна частина:

1.Мова і держава

2.Мова як суспільне явище

3.Значення мови для відновлення української державності в часи СРСР

4.Посилення ролі мови після виходу на міжнародну арену незалежної держави

ІІІ.Висновок

ІV.Список використаної літератури

І

Коли йдеться про такі поняття як мова,народ,культура то ми розуміємо, що всі вони пов’язані між собою.

Найхарактернішими рисами, притаманними людині, є сус-пільна свідомість, суспільна трудова діяльність і мова. Жодна з цих рис не може існувати без двох інших. Особливо тісний зв'язок між мовою та суспільною свідомістю. Формами, в яких знаходять вираження всі витвори людської свідомості, є мовні знаки слова, словосполучення й речення. Початок формування мови збігасться зі становленням людського суспільства, коли в людей виникла потреба щось скачати одне одному.

Сучасні мови разом із народами носіями цих мов пройшли довгий, часом тернистий шлях у своєму розвиткові. У вченні про націю як історичну форму спільності людей мова вкупі з територією, економічним життям, культурою та особливостями психології виступає однією з найхарактрніших ознак, що входять у це поняття. (Хоч є факти, коли однією мовою розмовля-ють різні нації, та це виняток, а не правило.) Мова виконує такі функції в людському суспільстві: спілкування, повідомлення і впливу.

ІІ.

2.Кому бракує незалежності, тому бракує всьо-го.

А. де Кюстін.

Від державності мови * до державності нації.

1. Мова виражає єдність держави. В національ ній державі ототожнюються держава, нація і мова (М.Сігуан, У.Ф. Маккі).

2. Мова має величезне значення у житті бездер жавних народів. Держава Слова (М.Орест) протя-гом декількох століть бездержавності забезпечува-ла єдність українського народу, його історичну пам'ять і тверду віру у відновлення його політич-ної держави.

3. Кожна держава постійно тримає в полі зору мовні проблеми суспільства. Наприклад, у Китаї від віків міністерство церемоніалу, яке керувало справами освіти і екзаменами на державні посади, опікувалось дотриманням правильної вимови знаків китайського письма.

4. Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо

забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути за-кріплений в Основному Законі держави — Кон-ституції.

5. Державною мовою буває переважно мова ко-рінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки ж природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в багатонаці-ональних країнах питання державності мови є од-нією з найскладніших суспільно-політичних проб-лем. Коли, наприклад, у 1883 році була доконана спроба поновити в Хорватії в ролі державної угор-ську мову, це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжува-лось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського ко-лоніального панування. Коли після прийняття "брєжнєвської" конституції почали "приймати" конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викли-кало обурення і масові протести у Грузії і Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" мов дві мали статус державних.

У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого див-ного: тут діє принцип "cuius regio, eius lingua" — "чия влада, того й мова". Проте цей принцип має і зворотнє прочитання: "cuius lingu, eiusa regio" — "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії — єдиній! — не було обов'язкового навчання турець-кій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розвалюватись? "Мо-лодотурки", прийшовши до влади, намагались ви-користати мовний фактор для врятування решт-ків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба є, ефенді, така мова — турецька?". "Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!" (В.Жаботинсь-кий).

Аж дивно, що за прикладом "молодотурків" у державі "нової історичної спільноти людей — "ра-дянського народу" російську мову не називали "радянською".

6. Від 1 січня 1990 року формально набув чин-ності "Закон про мови в Українській РСР", який утверджує державність української мови. Це озна-чає, що держава бере на себе конкретні обов'язки стосовно забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досяг-нення нашої держави на цій ділянці більш ніж скромні. Тож не зловживаймо цитуванням рядків:

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, Моя державна...

(О.Олесь).

7. Цей закон прийнято через необхідність захи-сту української мови, яка виявилася відтиснутою на периферію суспільного функціонування в най-більш важливих сферах життя. Зауважимо, що вперше відчув потребу в цьому митрополит УГКЦ

М. Левицький, який ще в 1817 році видав мемо-ріал "В обороні державного управнення і само-стійності" української мови.

8. Не випадково нині боротьба проти українсь-кої мови стала одним із головних напрямків бо-ротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства.

9. Свого часу говорилося: "Буде держава — бу-де й мова" (В. Яворівський). Воно так, але, як ба-чимо, ще в часи М. Левицького розуміли, що якби "була мова", то була б і держава. Тож якщо хо-чемо мати справжню державу, подбаймо про ук-раїнську мову. Без української мови не буде ук-раїнської держави.

10. Державність української мови має бути ре-алізована в галузі народної освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки і техніки, культури і мистец-тва, транспорту і засобів масової інформації то-що.

11. Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір