12. Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина— частинкою свого народу. Національне право осо-бистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав? Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації?

Вдумаймося у слова італійського професора Р.Піккіо, який на питання "Чи виживуть українці як нація, чи зникнуть з кону історії?" відповів:

"Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивча-тимуть рідну мову, культуру, історію... Ширше— це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас немає, право кожного народу на материнську мо-ву, літературу, культуру" ("Пам'ятники України", 1990, № 2, с. 54).

13. Держава повинна докласти максимум зусиль для підтримання та зміцнення духовних зв'язків українців, що проживають за межами України, з рідним народом. Головним знаряддям підтримання цих зв'язків є національна мова, її культивування в діаспорі шляхом створення українськомовних шкіл і класів, бібліотек, преси, радіо- і телепере-дач, театрів, гуртків самодіяльності тощо. Предме-том особливої турботи держави має стати підго-товка в республіці українськомовних кадрів вищої кваліфікації для роботи в діаспорі.

14. Держава і суспільство мусять пам'ятати і враховувати не тільки національнотворчу, але й людинотворчу роль рідної мови: від мовного ні-гілізму до морального виродження — один крок. Плекаючи мову, держава тим самим зміцнює мо-ральне здоров'я народу.

Необхідно докласти максимум зусиль, щоб по-долати відставання в галузі україністики, зокрема перевидати праці визначних українознавців мину-лого та вчених української діаспори.

15. Держава повинна забезпечити можливість вивчення рідної мови на всіх рівнях освіти — від дитячих дошкільних закладів до останнього курсу вузу й аспірантури.

2.Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебу-ває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обо-пільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяль-ності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує пев-ні суспільні класи, релігія — окремі групи людей, то мова — всі сфери соціуму як функціонального організ-му. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зу-мовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відобра-жається соціальна диференціація суспільства (класова, про-фесійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення дер-жавності тощо. Суспільство також може свідомо вплива-ти на розвиток мови. Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною полі-тикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в бага-томовному суспільстві: уряд може стимулювати розвиток багатомовності в державі, стримувати і звужувати функ-

ціонування мов недержавних націй, нерідко доводячи їх до повного вимирання, як це мало місце в Німеччині, СРСР, США. Так, зокрема, внаслідок онімечення у пер-шій половині XVIII ст. зникла полабська мова. З тих же причин і приблизно в той самий період вимерла прусська мова. Така сама доля спіткала лужицьку мову, якою нині лише у двох округах Німеччини (Дрезденському і Кот-буському) розмовляють 100 тис. осіб. У США зникло чимало індіанських мов. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни-ми законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є осново-положником сучасної української літературної мови. Од-нак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкопо-лий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніаль-на особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існуе.

3.Наша мова зазнала утисків знаходячись під владою Російської імперії, а згодом СРСР.

Внаслідок зросійщення за роки панування тоталітарного комуністичного режиму в СРСР зникло понад 90 мов; деякі й нині перебу вають на стадії вимирання. Так, скажімо, водською мо-вою фінської групи в 1979 р. розмовляло лише декілька десятків людей старшого покоління в селах Лужиці, Піс-ки, Кракольє і Межники Ленінградської області, Іжорсь-кою мовою фінської групи в 1979 р. розмовляли 244 особи старшого покоління (Кингисеппський і Ломоносовський райони Ленінградської області), хоч ця мова раніше мала писемність, її викладали в школах. Вепською мовою ни-ні розмовляють 3 тис. осіб (Карелія, Ленінградська і Во-логодська області), писемності не має, функції її обмеже-ні побутовим спілкуванням, а отже, і перспективи її неоптимістичні.

Учаси тоталітарного рижиму багато митців немогли реалізувати свій письменницький талант,а тому були змушені виїхати за кордон.

Сьогодні понад 5 млн. осіб українського походження мешкає за межами України. Вони, зточки зору етнічної свідомості, поділяютося на тригірупи.

До першої групи належать ті, предки які покинули Україну три, чотири або й п'ять поколінь тому. Як правило вони вже не розмовляють украінською мовою та мало контактують з різнми українськими озаціями До другої групи належать ті, що порвалий стосунки з