Внаслідок протистояння православної та уніатської церков з'явилося багато біблійних, переважно староза-вітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасйм, Давид, Дамнян, Инокентій, Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, На-зарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл, Серафим, Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахйля, Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободу ви-бору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлювання здійснювалося за рахунок запо-зичення західноєвропейських імен, як: Альберт, Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав; створення нових, зокрема абревіатур: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Кім «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «револю-ція, електрифікація, машинобудування», Ревмира — (рос. революция мировая), Пятвчет— (рос. пятилетка в четыре года) та ін.

У нових іменах знайшли відбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму, спо-дівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей нази-вали такими іменами, як: Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля, Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифіка-ція, Мартен, Трактор і т. п. Щоправда, побутування та-ких імен не набуло масового характеру, більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почали щезати. Лишились у вжитку лише деякі з новостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші. Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, які відбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старого іменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за час-тотою вживання імена Володимир, Юрій, Ніна, Валенти-на, Галина, тоді як популярні до революції Іван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес про-тікав повільніше, але й там у 30-х роках першість зай-няли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина, Тамара, за-лишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.

У наш час усталився досить постійний і компактний набір імен. Спостерігається, крім того, значна концент-рація імен, тобто невелика кількість їх охоплює переваж-ну більшість новонароджених. Так, за підрахунками, проведеними за даними загсів, у м. Ульяновську п'ять найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Мари-на) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 р. хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість у 1967 р. і в м. Києві. Всього у 1967 р. в Києві було використано лише 66 жіно-чих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, На-таля) охопили половину маленьких киянок. А серед чо-ловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор.

Отже, цілком добровільно обираючи ім'я для дити-ни, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.

Останнім часом набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був багатий наш народ. Пет-ра кличемо лише Петею, начебто не називали його наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася—Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

На закінчення розмови про імена хотілося б нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, а саме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу збе-рігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого — іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лише виявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колі нашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, мож-ливо, продовжать і наші діти.

Українські прізвища

Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існува-ло і в адміністративно-юридичній практиці для позначен-ня людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, виражені індивідуаль-ним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Бог-дашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчасті-ше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), три-членні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Гри-горович