Формула іменування значною мірою залежала від характеру документа. Найточнішої ідентифікації особи ви-магали різного роду юридичні акти — про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти і т. п., тому в цих документах формула іменування людей нерідко була розгорнутою і включала, крім імені, назви за бать-ком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей — про стан, професію, місце проживання, стосунок до інших родичів тощо.

Додаткові до індивідуального імені особові назви, зафіксовані в староукраїнських пам'ятках, ще не можна вважати прізвищами в сучасному розумінні цього слова. Вони не мали головної ознаки сучасного прізвища — не були спадковими найменуваннями, які у єдиній незмінній формі переходили від батька до сина.

Процес виникнення і усталення прізвищ як окремого класу спадкових найменувань людей охоплює великий проміжок часу. Найраніше спадкові родові назви виник-ли в середовищі вищих верств феодального суспільства — князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські наймену-вання, як Андрей Михайловича Сангушковичь Каширский. Другу частину цих наймень дослідники кваліфіку-ють як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів каширських. Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були наймення, що утворювались від назв населених пунктів за допомогою суфіксів -ський, -цькнй, -зький. Є численні до-кази того, що назви представників феодальної верхівки на -ський, -цький, -зький, особливо у XIV—XVI ст., у більшості випадків - це назви за певним населеним пунктом, що був місцем проживання князя і тому вва-жався центром феодального володіння, а такі назви представників соціальних низів та середніх станів у більшості прямо вказували на місце їхнього походжен-ня. Наприклад, князь Порицький (Порицьк — містечко у Володимирському повіті), князь Буремський (Боремель, Боремля - містечко у Дубнівському повіті), пан Ощовський (Ощов - село у Володимирському повіті), князь Дольськнй (Дольськ - село у Ковельському повіті), Охлоповськпй (Охлопов — село у Володимирському повіті).

Найменування княжеських родів, утворені від назв вотчин за допомогою суфікса -ський (Волконські, Вязем-ські, Коломенські, Мещерські, Милославські, Одоєвські, Пожарські, Трубецькі, Хованські та ін.) побутували і у феодальній Росії.

Спадкові прізвищеві назви на -ський, похідні від назв населених пунктів, відомі всім слов'янським народам, але особливого поширення набули в Польщі. У середньо-вічному Королівстві Польському прізвищеві назви на -скі, -цькі були ознакою шляхетного походження і протис-тавлялись міщанським і «хлопським» особовим наймену-ванням. Польська аристократія навіть вимагала від уря-ду офіційної заборони іменуватись прізвищами цього типу нешляхтичам.

Соціальне маркованим у минулі епохи був ще один словотвірний тип найменувань, що згодом закріпились як прізвища - прізвищеві назви на -ович, -евич, генетично пов'язані з іменами по батько-ві. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич по-ходить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Ан-тонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевкч, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв'язок з патронімами. Оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід при-пускати, що й у ролі спадкових родових назв наймену-вання на -ович, -евич закріпились насамперед серед при-вілейованих верств населення. Як показало проведене С. П. Бевзенком дослідження козацьких реєстрів, скла-дених після Зборівської угоди 1649 р., велика кількість прізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич фіксується в реєстрі Київського полку, до якого потра-пила значна частина української шляхти та київських міщан зі старокиївською ант-ропонімією.

До розряду прізвищ перейшли також патронімічні назви, що належали до народних уснорозмовних форм іменування синів за батьком, зокрема два найпоширені-ших типи українських патронімій з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук. Найменування з формантом -енко, що виник шляхом поєднання суфіксів -еня і -ко, мали первісне так зване демінутивне значення, тобто, як і слова на -еня (зайченя, козеня, хлопченя), позначали малих, недорослих істот: бондаренко—первісне «малий бондар, син бондаря», Іваненко—«малий Іван, син Івана».

Подібне значення мали й слова з суфіксом -ук (-юк), -чук: баранчук «невеликий баран», ведмедюк і ведмедчук «молодий ведмідь», парубчук «молодий парубок» і т. ін.

Широке побутування в живомовній народній стихії загальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфік-сом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструва-ти численними прикладами відповідних утворень, похід-них від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяль-ності, поданих у словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук з двома значеннями — «син коваля» і «учень коваля»; пи-саренко «син писаря» і писарчук «син писаря», «моло-дий писар, канцелярист»; циганенко «син цигана» і ци-ганчук «син цигана», «молодий циган»; бондаренко «син бондаря» і бондарчук «підмайстер бондаря»; маляренко «син художника, маляра» і малярчук «учень художника, маляра», шевченко «син шевця» і шевчук «підмайстер у шезця, учень шевця» та ін.

Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів і мо-лодих за віком осіб сьогодні широко побутують в укра-їнській мові в ролі індивідуальних прізвищ.

У пам'ятках XVI ст. патроніми на -енко локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зуст-річаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на -енко уже належать до найпо-ширенішого антропонімічного типу на території Східної України. У козацьких реєстрах, складених після Зборів-ської угоди 1649 р., прізвищеві назви на -енко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. За підра-хунками С. П. Бевзенка, у реєстрі Київського полку най-менування на -енко становлять 60 % від усього складу прізвищевих назв. Справедливим слід вважати