Таким чином, завдяки вищенаведеному порівняльному аналізові ми можемо стверджувати:

1. Що відкриття та названня перших десяти чисел, що вживаються зараз усіма арійськими (індо-європейськими) народами, зроблене слов'янами, а у більшій мірі так званими українцями, або русинами, від котрих, тобто від Київської Руси, сама ж сучасна Росія отримала свою назву. [Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьотр Перший проголосив себе імператором, а назву свєї держави Московії змінив на "Россия" - візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (доречі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський - чорний двоголовий орел). Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом. Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаної Київської Руси, що існувала до 12-13 сторіччя. Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому це вдалося - Захід переважно й досьогодні так думає. Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси - Україну, та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці втратили не лише державу, а й історію. Ось де коріння національної політики Росії. Тут слід згадати й про походження назви "Україна". Це звісно ніяка не "окраїна" (такого слова в укр. мові взагалі нема - є "околиця"), бо у 12 сторіччі, коли ця назва виникла, поруч не було жодної держави, яка могла б назвати могутню ще імперію своєю "окраїною" (Москва, наприклад, була лише заснована у 1147 році). Натомість ймовірно, що назва "Україна" складається з двох слів: "у" (тобто "в", "всередині") та "країна". Так позначалася метрополія, або етнічні землі русинів - господарів імперії Київської Руси, без урахування колоній. Тобто Русь (імперія) мінус колонії дорівнює У-країна ("внутрішні землі"). В німецькій мові теж існує подібний термін - Inland (in - в, у, Land - земля, країна), що вживається на противагу Ausland (закордон). Виникнення цієї назви було зумовлено тодішніми процесами розпаду імперії та необхідності окремого позначення її "неколоніальних" територій. Але стара назва Русь зберігалася за Україною аж до середини 15-го сторіччя про що свідчать числені документи та літописи, а за її окремими частинами - до 19-го (Галичина) та 20-го (Закарпаття) столітть. А Росія має до історичного та культурного спадку Київської Руси приблизно таке ж відношення, як до відповідного спадку Римської Імперії (Roma) має її колишня колонія Румунія (Romania)].

2. Що відкриття цих чисел не може вважатися надто давнім, порівняно (певно перед тим уже був у вжитку інший простіший спосіб рахування), бо мова тодішніх слов'ян, а переважно головного племені, була такою самою, як сучасна українська мова, і навіть тоді вже була частково змінена. Таким чином, замість до-сита вже казали досить, замість тере-той казали терти, тере, тре тощо.

3. Що вже тоді наші пращури святкували сьомий день.

Небагато пройшло сторічь від часів панування латинської мови, але зараз її вже ніхто не розуміє, так само німці не розуміють мови ґотів. Діалекти диких людей змінюються протягом кількох поколінь, мова ж українців, хоча теж не зовсім у первинній формі, стоїть досьогодні твердо, наче непохитна скеля. Якщо колись не скоро здійсниться ідея про загальну слов'янську мову, то українська перша перед усіма має на це право, бо то є мова корінна, й тому-то всі слов'янські народи краще розуміють її, ніж усі інші мови. Так, поляк, словак, чех, серб та інші легше зрозуміють українця, ніж росіянина, а цей останній швидше зрозуміє українську, ніж польську, чеську тощо.

А між тим деякі російські та польські вчені стверджують, що українська мова є продуктом виродження вже у історичний час! Ось до чого довело минуле розповсюдження (не у розмові, але у писанні) так званої старосло'вянської, а пізніше церковно-слов'янської мови! ["Старослов'янська мова виникла з потреб створення перекладів культової літератури для поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов'ян. У 60-х роках 9 сторіччя, 862 або 863 року у Константинополі слов'янські просвітителі Констянтин (Кирил) та Мефодій з цією метою й створили першу слов'янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови..." М.Ф.Станівський "Старослов'янська мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів.", Київ, видавництво "Вища школа", 1983 р.]. Так російське ходил, просил, дал, польське chodzil, prosil, dal (українською - ходив, просив, дав) походять від старослов'янської л. Що ж на це скажуть санскрит та латина? Навіть більше цих останніх вироджені грецька, ґотська, анґлійська можуть протестувати проти настільки ненаукової думки.

А ось провансальське подвоєне dadawa, українською - дав, так само й санскритське dadaw або dadau, але й у Вятській ґубернії говорять пошоу замість загальноросійського пошел, або польського poszedl, нашоу замість нашел.

Таке саме зустрічаємо й у латинському polui, у давнину poluvi, habui замість