Структура фрейма включає три основних типи даних: поняття (назва фрейма), характеристика (назва термінала – вершини нижнього рівня), значення характеристики (заповнювач термінала). У зв’язку з цим можна вважати, що у фреймі реалізовано деякі загальні принципи, що властиві організації баз даних, де як одиниці виділяються об’єкти, характеристики та їхні значення, а також семантичним сіткам, у яких розрізняють абстрактний та конкретний рівень.

Завершуючи розгляд засобів подання знання про світ, варто відмітити, що в цілому жоден з них не має таких переваг, які б дозволили зовсім ігнорувати інші. Обрання того чи іншого засобу значною мірою залежить від конкретної предметної області задач, що розв’язуються, а також інших чинників.

Логіко-психологічні аспекти знання

Спроби відповісти на питання, що таке “знання”, призводять передусім до висновку, що це поняття належить до того класу явищ, що інтуїтивно здаються зрозумілими, але не можуть бути представлені у вигляді вичерпного та однозначного визначення. Ось чому в працях із штучного інтелекту демонструються різні конкретні засоби подання знання, але зазвичай відсутні будь-які розгорнуті його визначення. При цьому підкреслюють те, що знання, як і системи штучного інтелекту загалом, повинні виконувати роль моделі інтелекту людини. Але ж для того, щоб моделювати, треба мати принаймні гіпотетичні відомості про об’єкт моделювання. В ролі такого об’єкта в даному випадку виступає так звана “картина світу”, що існує в інтелекті людини.

Найбільш наочно це поняття розкривається на прикладі такого виду систем штучного інтелекту, як інтелектуальні роботи. Інтелектуальний робот, на відміну від різного роду маніпуляторів, характеризується автономністю та певною універсальністю. Це означає, що він може не лише виконувати одну операцію, а ще й вирішувати різні задачі, приймаючи при цьому самостійні рішення залежно від стану навколишнього середовища. Для цього він повинен орієнтуватися в цьому середовищі. Оснащений різними сенсорними датчиками, такий робот може сприймати дійсність, яка його оточує. Але одного сприйняття мало. Він повинен впізнавати об’єкти та ніби осмислювати їх, тобто постигати їхнє значення для діяльності, яку він виконує, пов’язувати їх з тими чи іншими конкретними своїми діями. Для цього він повинен мати у своїй пам’яті модель даної предметної області, яка й дозволяє йому розпізнавати об’єкти навколишнього середовища, їхні зв’язки, відношення, ситуації, що змінюються і т. ін. Питання полягає в тому, якою має бути ця модель, щоб забезпечити найефективніше виконання роботом завдань, а також його адекватне орієнтування в навколишньому середовищі. Очевидно, вона має бути подібною до моделі, що існує в інтелекті людини, оскільки саме людський інтелект є найвищою формою відображення дійсності. (Звичайно, це справедливо лише з точки зору людини – так само як для кульбаби найвищою формою відображення дійсності є саме її, кульбабине, сприйняття світу. Тобто, якщо існує інша, ще вища за людську форма відображення дійсності, вона все одно ніяк не зможе допомогти людині розширити сприйняття. Простіше кажучи, її для нас взагалі не існуватиме, оскільки ми не маємо можливості поглянути на це “збоку”, знаходячись у полоні своїх недосконалих органів почуттів та “обчислювальних потужностей” головного мозку. Але оскільки тут ідеться про моделювання саме людського інтелекту, ми погодимося з вищенаведеним твердженням, втім, зазначивши, що воно справедливе лише в межах галузі й не може претендувати на універсальність.)

Отже, для вдалого моделювання людського інтелекту необхідно мати певну сукупність відомостей, що в конструктивному плані характеризують модель світу, що формується в інтелекті. Такі відомості потрібно отримати з психологічних досліджень, що спрямовані на вивчення пізнавальних здібностей людини, таких, як мислення, пам’ять та ін. У зв’язку з цим звернемося до загальної психології.

У вітчизняній психології мислення традиційно знаходиться в центрі уваги дослідників. При цьому в нерозривному зв’язку з мисленням розглядається також знання, яке є результатом процесу мислення та одним із засобів його існування. Особливо це характерно для проблеми розуміння, що розглядається на матеріалі вирішення різних інтелектуальних задач.

Основна увага під час дослідження мислення концентрується на виді знання, що є результатом процесу мислення і являє собою нове знання, але не на самому цьому знанні, а на процесі його отримання, що звичайно і вважається ціллю будь-якого розумового акту. Тому переважно досліджуються операції мислення, етапи даного процесу, різні умови його успішного протікання, його види і т. д. Нове ж знання, щойно воно отримане, переходить у категорію минулого досвіду. Воно включається й по необхідності використовується у змісті пам’яті як один із засобів або умов виконання процесу мислення.

Таким чином, основною формою існування знання в інтелекті людини є форма минулого досвіду, який складає інформаційну базу мислення та існує в пам’яті у вигляді його змісту. Але тут виникає питання: чи можна все, що знаходиться у пам’яті, вважати знанням? Очевидно, ні. Така відповідь пов’язана з тим, що, незважаючи на вибраність, певну спрямованість мнемічних процесів, пам’ять все ж таки зберігає велику кількість інформації, що надходить до неї мимоволі. Ця інформація може тривалий час не актуалізуватися і не відтворюватися, не будучи достатньою мірою усвідомленою та осмисленою. Знанням, очевидно, є такий досвід, який є достатньою мірою осмисленим та включеним у якісь зв’язки та відношення з іншими елементами змісту пам’яті. Про це свідчить той факт, що легко актуалізується та відтворюється матеріал, який базується смислових зв’язках. Це