Але під час дослідження пам’яті власне ця структура не розглядається як об’єкт, оскільки основна увага тут, як і під час вивчення мислення, зосереджується на виявленні механізмів мнемічної діяльності: запам’ятовування, зберігання, відтворення, забування і т. д. Під час розгляду цих процесів вміст пам’яті позначається звичайно як деякий матеріал. Однак вивчення будь-якого процесу неможливе без виділення дискретних елементів, що беруть у ньому участь. В психології такі елементи виділяються та вивчаються. Це первинні образи, уявлення, поняття та ін. Вважається, що вони і є тим матеріалом, який міститься в пам’яті й яким оперує мислення. Але вони вивчаються самі по собі, переважно у зв’язку з вивченням сприйняття, а не як елементи деякої системи, зокрема знання.

Таким чином, можна зробити висновок, що в загальній психології, де пізнавальні здібності людини досліджуються автономно, знання як система, або модель світу, практично не вивчається. Це пов’язано з тим, що психологія вбачає свою задачу передусім у дослідженні процесів пізнавальної діяльності. Результати ж цієї діяльності вважаються об’єктом філософії, зокрема логіки.

Логіка, на відміну від психології, в центрі уваги якої перебуває окремий суб’єкт, має справу з так званим науковим знанням, що належить не окремій людині, а людству. В основі наукового знання полягає поняття, в якому знаходять відображення загальні, істотні та відмітні ознаки предметів, явищ дійсності. Зміст понять формується як результат діяльності мислення, яка в логіці розглядається як процес встановлення зв’язків та відношень між предметами та їх властивостями. Здійснюється такий процес у форму суджень та умовиводів.

Але логіка, обмежуючись розглядом одиниць типу суджень та понять, також не дає уявлення про структуру знання в цілому. Вважається, що знання як результат пізнавальної діяльності існує у вигляді системи понять, що формується тією чи іншою наукою.

Найповніше своє вираження система понять знаходить у сукупності наукових текстів. Але знання тут містяться не у власному “чистому” вигляді, а ніби у мовній “упаковці”. Для їх виділення необхідна певна інтелектуальна діяльність, що пов’язана зі сприйняттям тексту, його розумінням, співвідношенням понять з іншими текстами, що у свою чергу вимагає застосування відповідних знань.

Отже, ані традиційна психологія, ані логіка не дають відповіді на питання про те, що ж таке знання, якщо під знанням розуміти не окремі його елементи, а деяку цілісну систему, “картину”, або “модель світу”. Більш того, тут і не ставиться завдання вивчити цю “картину світу”.

Цю задачу було поставлено і практично зроблено основною в так званій когнітивній психології, де отримано повніші дані, що характеризують знання.

Проблема знання в когнітивній психології

Когнітивна психологія – один з основних напрямів у сучасній зарубіжній психології, який замінив біхевіорізм, який панував раніше. У центрі уваги когнітивної психології – пізнавальні процеси, що зближує її з традиційною психологією.

Основна відмінність полягає в тому, що пізнавальні процеси розглядаються тут під певним кутом зору, який визначається теоретичним положенням про те, що поведінка людини детермінована його знаннями про реальну дійсність. Тому проблема знання посідає у когнітивній психології центральне місце.

Суть деяких термінів когнітивної психології та обчислювальної техніки не є випадковим. Це пояснюється тим, що саме кібернетика мала вирішальний вплив на формування когнітивної психології як самостійної області дослідження.

Як відомо, в основі кібернетики полягає процес моделювання, основним інструментом якого є ЕОМ. Процес такого моделювання часто орієнтується на психологічні дані, що характеризують інтелектуальну діяльність людини. ЕОМ та модельовані системи ніби спрямовані на досягнення можливостей людини. В когнітивній психології навпаки – пізнавальні процеси, що виконуються людиною, трактуються за аналогією з процесами переробки інформації у складних обчислювальних пристроях. Тут використовується так звана “комп’ютерна метафора”, яка знайшла широке застосування у когнітивній психології. Комп’ютерна метафора виявилася вдалим методичним прийомом, що дозволив по-новому підійти до досліджень внутрішніх психологічних процесів. Нове полягає в тому, що у когнітивній психології за основу було взято не окремі пізнавальні здібності людини, що розглядаються автономно, як це має місце у традиційній психології, а єдиний процес переробки інформації, у якому знаходять вираження всі ці здібності. Внаслідок цього виявляється їх взаємодія, взаємопроникнення, взаємопроникнення, взаємозумовленість. При цьому домінуючу функцію починає виконувати пам’ять, яка розглядається не лише як якесь “сховище” інформації, але й як система, що бере активну участь в обробці інформації як на інтелектуальному, так і на сенсорному рівні, наприклад, у процесі зорового сприйняття. Це пов’язано з тим, що сприйняття тут розглядається як процес впізнавання, або розпізнавання образів. Впізнати чи розпізнати можна лише те, що вже було відомо у минулому. Тому сигнал, що надходить, повинен постійно співставлятися з тими одиницями, що вже є у пам’яті. Отже, хоча сприйняття здійснюється спершу на сенсорному рівні, воно все ж потребує включення пам’яті та мислення. Звідси й витікає уявлення про пам’ять як систему, в якій відбувається обробка сигналу, що надходить, яка передбачає його осмислення, розпізнання та включення до загальної структури пам’яті.

Когнітивна психологія, взявши за основу не окремі пізнавальні здібності людини, а єдиний процес переробки інформації, змогла поставити та правильно сформулювати задачу подання знання як деякої цілісної системи.

Лінгвістичні аспекти проблеми подання знання

В системах спілкування лінгвістичні аспекти знання звичайно розглядаються в плані представлення лінгвістичного знання, тобто знання про мову, що протиставляється знанню про світ. Реалізується таке знання у