Реферат на тему:

Красномовство слов'ян

Християнська релігія, церква не схвалювали зовнішніх прийомів і вимагали від проповідників і слухачів стриманості. Крім проповідей, розвиваються й інші види духовного красномовства: похвальні промови, промови на освячення храмів.

У період середньовіччя у царині риторики панували догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній силі, на зви-чаї, що на практиці втілювався у чітко визначені, незмінні форму-ли. О. Тимофеев писав: «Рішителем доль держав і приватних осіб був меч, а не слово».

Авторитет католицизму негативно позначився на розвиткові ри-торики. У тих умовах вона не могла володіти творчою силою справ-жнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичного красномовства тоді майже не існувало, а риторсь-ке мистецтво розвивалося здебільшого на церковних кафедрах, в університетах.

Занепад і відродження риторики не могли не позначитися на розвитку людини і суспільства. Реабілітація цього предмета в сис-темі освіти почалася наприкінці середньовіччя. Риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через ан-тичний логос — єдність і гармонію думки та слова.

Першою серйозною спробою опису історії слов'янської рито-рики є праця В. Аннушкіна «Перша російська «Риторика» (М., 1989), в якій аналізується риторика «Сказання про сім вільних муд-ростей», «Риторика» (1629). Тут міститься багатий і глибокий мате-ріал з історії слов'янської риторичної науки.

Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писем-ності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема й риторична. Перлина слов'янської літератури «Слово о полку Ігоревім» донесла до наших днів «золоте слово» Свя-тослава, що є взірцем високої риторичної культури того часу.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були Іларіон та Ки-рило Туровський.

Іларіон (XI ст.) — перший Київський митрополит, давньорусь-кий письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його пропо-віддю є «Слово про закон і благодать», де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі '.

Їларіон гаряче виступає проти зазіхань Візантії на Київську Русь, красномовно і переконливо доводить містичність вчення про месіанську роль будь-якого народу, обстоює самостійність Русі. Дос-лідники риторичної спадщини Іларіона відзначали такі особливості «Слова», як яскрава образність, емоційність, надзвичайна ме-лодійність.

Постать митрополита Іларіона, його риторична спадщина на-дихали нащадків на опанування риторичних й морально-етичних сек-ретів цієї видатної фігури слов'янської культури.

Кирило Туровський (XI ст.) — блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вив-чати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами:

«Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають».

К. Туровський — яскравий приклад творця величально-похваль-них, піднесених промов, якого ми сповна можемо назвати вели-ким «піснетворцем» Київської Русі. Неабияку риторичну цінність становить «Слово в новий тиждень після Пасхи», яке він побудував на порівнянні «церкви Христової» з навколишньою природою. В ньому— низка блискучих метафор про роль ритора, проповідника.

Ось характерний приклад: «Нині ратаї слова, приводячи сло-весних ягнят до духовного ярма і занурюючи... рало у мисленнєвих борознах, проводячи борозну покаяння й засипаючи сім'я духов-не, надіями майбутніх благ веселяться».

Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль ри-торичного слова була напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та гнобителів. Кращі художні твори видат-них майстрів слова ставали народними, національними. Зокрема, така доля судилася ряду поезій Григорія Сковороди («Всякому го-роду нрав і права» тощо).

У 1620 році створюється перша російська «Риторика» невідо-мого автора, яка дійшла до нас у тридцяти шести списках. Вона була дуже популярним твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустині, Соловецькому монастирі тощо2. Це не самостійний російський твір, а переклад латинської риторики німецького вче-ного Пилипа Меланхтона. Але при творчому ставленні до тексту ори-гіналу, сюди були вписані уривки з глави про риторику «Сказання про сім вільних мудростей», а весь текст пристосовано до потреб місцевої освіти. «Риторика» має дві частини: «Про винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.

Своєрідним епіграфом, який визначає зміст ідеї цінної пам'ят-ки слов'янського красномовства, можуть слугувати ось ці слова:

«Я — риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика виконується й діалектика прикрашається. Зв'язуючись із цими вченнями, я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови».

Перша східнослов'янська «Риторика» є спадкоємницею тра-дицій античного світу, настанов Цицерона, Демосфена, Таціта, Арістотеля. Вона стала підґрунтям для подальшого розвитку слов'ян-ського красномовства, спираючись на кращих її служителів — Фео-фана Прокоповича, Михайла Ломоносова.

Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єди-ним осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала статус євро-пейського навчального закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних навчаються й звідти підпору церкві пра-вославній і вітчизні необхідну творять». Вона виникла в період за-гального культурного піднесення на Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним пожвавленням у другій половині XVI — на початку XVII ст.

Початок академії поклала Київська братська школа, заснована 1615 року; ідею підтримувало запорізьке козацтво та впливові освітні сили, які гуртувалися в той час у Києві. Школа досить швидко ста-ла першим вищим загальноосвітнім навчальним закладом України.

Академія, маючи глибоко національне спрямування, керува-лася системою і методами навчання кращих західноєвропейських уні-верситетів. Її вихованці здобували різнобічну освіту і згодом става-ли визначними громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими, художниками, композиторами, які успішно пра-цювали в Україні та за її межами.

Унікальні набутки