Петро Пороховщиков, для широкого загалу юристів більше відо-мий під псевдонімом П. Сергеїч (1867—?). Народився в Санкт-Пе-тербурзі в забезпеченій дворянській сім'ї. Закінчив юридичний фа-культет Московського університету. З 1889 року працює в міністерстві юстиції, потім в Московській судовій палаті, прокурором Орловсь-кого окружного суду. Працював він і в Україні — прокурором Хар-ківського окружного суду. До 1917 року — суддя Петербурзького, а згодом Петроградського окружного суду. Мав генеральський чин дійсного статського радника. Юристам відомі його праці «Мистецт-во промови на суді», «Кримінальний захист». Багато рекомендацій цього юриста-практика з методики побудови судової промови ко-рисні і в наші дні.

П. Пороховщиков підкреслює, що на суді потрібна передусім надзвичайна, виняткова ясність і чіткість. Слухачі мають все розу-міти відразу, без додаткових зусиль. Ритор може розраховувати на їхню уяву, але не на їхній розум і проникливість. А тому слід гово-рити не так, щоб міг зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозуміти вас суддя.

У цьому зв'язку автор наголошує на особливій, суттєвій від-мінності судової суперечки від наукової: «Наука вільна у виборі своїх засобів; учений вважає свою роботу завершеною лише тоді, коли його висновки підтверджені безумовними доказами; але він не зо-бов'язаний знайти рішення своєї наукової загадки; якщо у нього не вистачає засобів дослідження або відмовляється далі працювати го-лова, він закине свої креслення й обчислення і займеться іншим. Істина залишається не з'ясованою, і людство чекатиме, доки не знайдеться удачливіший шукач. Не те в суді: там немає довільної відстрочки. Винуватий чи невинуватий? Відповідати треба».

Аби переконатися, наскільки глибоко й аргументовано розк-ривається в «Мистецтві промови на суді» зазначена тема, варто бо-дай фрагментарно оглянути її структуру і зміст.

Глава І. Про склад (Чистота стилю. Про точність стилю. Багат-ство слів. Знання предмета. Засмічені думки. Про порядність. Про-стота і сила. Про милозвучність).

Глава II. Квіти красномовства (Образи. Метафори і порівняння. Антитеза. Інші риторичні звороти. Загальні думки).

Глава III. Медитація (Пошуки істини. Картини. Про безперерв-ну роботу. Схема промови).

Глава IV. Про психологію в промові (Характеристика. Житейсь-ка психологія. Про мотив).

Глава V. Попереднє опрацювання промови (Юридична оцінка діяння. Моральна оцінка злочину. Про творчість. Художня обробка. Ідея. Диспозиція).

Глава VI. Судове слідство (Про допит свідків. Про достовірність показань свідків. Про розбір показань свідків. Про експертизу). ,

Глава VII. Мистецтво дискусії на суді (Деякі правила діалекти-ки. Перебільшення. Повторення. Про недомовки. Можливе і вірогід-не чи ймовірне. Про здоровий глузд. Про моральну свободу ритора).

Глава VIII. Про пафос (Здоровий глузд і почуття. Почуття і спра-ведливість. Пафос як неминуче, законне і справедливе. Мистецтво пафосу. Пафос фактів).

Глава IX. Заключні зауваження (Письмова робота й імпровіза-ція. Про увагу слухачів. Декілька слів обвинувачу. Декілька слів за-хиснику).

Кілька слів про захисну промову. Замість післямови подається рецензія А.Ф. Коні «Мистецтво промови на суді».

П. Пороховщиков був і залишається видатним теоретиком су-дової риторики. Ось його цінні поради, ніби звернені до нинішніх судових риторів:*

поважайте гідність осіб, які виступають у судовому процесі;*

уникайте домислів про самого себе і про присяжних;*

не допускайте, щоб різкість переходила в грубість, але пам'я-тайте й інше: непотрібна ввічливість також може різати вухо і, гірше того, може бути смішною;*

говоріть просто, але водночас виразно й вишукано;*

знайте ціну словам, пам 'ятайте, що одне просте слово може інколи виражати всю суть справи з точки зору звинувачення або за-хисту; один вдалий епітет інколи вартий цілої характеристики.

Костянтин Зеленецький (1812—1858). Професор Рішельєвського ліцею в Одесі, автор багатьох книг, статей з питань філософії, ло-гіки, естетики, словесності, історії, географії, зокрема викладання цих наук у навчальних закладах. Написав цікаві праці, які не втра-тили цінності й досі: «Дослідження про риторику», «Дослідження значення побудови й розвитку слова людського і додаток цього дос-лідження до мови російської» .

Учений розробив оригінальне розуміння творчого акту в сло-весній дії, переборов абстрактний розподіл слова й думки в про-цесі «породження думок», а потім розташування їх у процесі мисленнєвого породження. К. Зеленецький першим серед вітчизняних учених повернув риторику обличчям до творчого винайдення й відповідального вчинку в мовленні.

Серед популярних підручників риторики того часу, які багато разів перевидавалися, не втратили цінності й досі, мали певний вплив на формування української риторичної культури, були курси М. Сперанського, О. Мерзлякова, М. Кошанського та ін.

Михайло Сперанський (1772—1839) — граф, відомий російсь-кий державний діяч, найближчий радник Олександра І, ініціатор створення Державної ради, керував кодифікацією основних держав-них законів Російської імперії. Він автор «Правил вищого красно-мовства».

Олексій Мерзляков (1778—1830) — професор Московського університету. На його публічні промови збиралася мало не вся мос-ковська верхівка. Він був учителем О. Грибоедова, П. Вяземського, П. Чаадаева, 1. Тургенева, М. Муравйова, М. Бестужева-Рюміна та ін.

Микола Кошанський (1781—1831) — професор російської та латинської словесності у Царськосельському ліцеї, вчитель О. Пуш-кіна, який зберіг про наставника найтепліші спогади. Як і згадані вже М. Сперанський, К. Зеленецький, О. Мерзляков — автор підруч-ників риторики, які були популярними у минулому столітті.