>>>450>>>

До причин суб'єктивного характеру слід віднести відста-вання~ТТрявовЬТ~свідомості від реалій життя, необізнаність не *^плЬкІОІрацюІо^шхт-аД._КЈрШних осіб (власників t уповноваже-них ними осіб) з чинним законодавством, що регулює трудові відносини. Навіть особи, що мають вищу неюридичну освіту, під час навчання у вузах знайомляться з правом лише за допомогою курсу «Основи права» обсягом біля 20 годин. Після закінчення вузів вони стають керівниками структурних підрозділів, а то й керівниками підприємств, не маючи достатніх знань в га-луз^законодавства взагалі і трудового зокрема. 1?і^Лекторії, семінари з питань права у даний час не проводяться, ніхто до цього інтересу не виявляє. Адвокатура наданням правової допомоги громадянам не займається, оскільки така допомога повинна надаватись безоплатно, а адвокатура — організація госпрозрахункова.

Причиною виникнення трудових спорів можуть бути помилки однієї з сторін у спорі про наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення певних правовідносин.

Це перша група причин виникнення трудових спорів.

До другої групи слід віднести причини організаційно-jipa-вового характеру, пов'язані з недблТкїїшІ^Тїб^мотвбрчш діяльності. На цю причину вТсазують Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. Відзначено, що за останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився. В цілому це пов'язано із змінами соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним і економічним відносинам, послабленням державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають оновлення трудового законодавства та прийняття нового Кодексу законів про працю України.

З метою забезпечення конституційних гарантій кожного громадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов'язку держави щодо визначення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці визнано за необхідне прийняти низку законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, забезпечити відповідність національного законодавства нормам

>>>451>>>

міжнародного права, ратифікувати найбільш важливі й актуальні конвенції Міжнародної Організації Праці, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулювання трудових відносин.

Третю групу становлять причини організаційно-господарсь-когохарЗістеруТ^Розрив економічних зв'язків, відсутність у достатній кількості власних енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонногсгкемпяекеу; що потребують конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здоров'я, культури.

Потребами життя є активізація проведення заходів щодо структурної перебудови економіки, стимулювання зростання обсягів виробництва, оздоровлення фінансового стану підприємств, підтримка інвестиційних програм та заохочення інвестицій.

Причини, що породжують трудові спори в сфері застосування праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунення. Як ці заходи впроваджуватимуться у життя і до яких наслідків вони приведуть, покаже майбутнє.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують також приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. Приводом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі. Зв'язок між приводом і спором існує, але цей зв'язок зовнішній, неістотній. Зв'язок між причиною і наслідком носить універсальний, істотний характер.

Приводом для виникнення трудових спорів можуть бути різні дії або бездіяльність одного із суб'єктів трудових правовідносин, наприклад видання власником або уповноваженим ним органом наказу про звільнення працівника, невиплата заробітної плати працівнику тощо.

І— ^________^«*----------**г-т----""^І^

§ 2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні

Розвиток органів по розгляду трудових спорів в Україні в юридичній літературі колишнього СРСР завжди ототожнювався з розвитком правового регулювання в Росії. Зокрема, наголо-

>>>452>>>

шувалось, що 29 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1917 р. був прийнятий декрет про восьмигодинний робочий день, 31 січня 1918 р. — декрет про створення місцевих і обласних бірж праці; 18 травня 1918 р. ліквідована стара фабрична інспекція і створена інспекція праці; 2 липня 1918 р. прийнята постанова про порядок затвердження колективних договорів, якою встановлювалося, що в колективному договорі повинні бути передбачені органи, що впроваджуватимуть договір в життя і контролюватимуть його виконання та розгляд трудових спорів, тощо.

І хоча з'їзд Рад України 12 грудня 1917 р. проголосив Україну радянською республікою, доручив Тимчасовому центральному комітету «негайно поширити на територію Української республіки усі декрети і розпорядження робітничо-селянського уряду», правові акти перших років радянської влади Росії поширення і застосування в Україні не мали, оскільки Радам влада в Україні не належала, на що ми вже звертали увагу при викладенні теми «Джерела трудового права».

До нормативних актів того часу, прийнятих в Україні, слід віднести постанову Народного комісаріату праці (НКП) України при Тимчасовому робітничо-селянському уряді, якою передбачалось, що спори про звільнення робітників і службовців повинні розглядати профспілки, скарги на рішення яких у триденний строк можуть бути подані до відділу праці.

29 січня 1919 р. НКП України опублікував звернення до всіх трудящих, в якому зазначав, що при виникненні конфліктів треба звертатись за сприянням до фабрично-заводських комітетів і професійних спілок і лише в разі неможливості розгляду у цих органах надсилати такі звернення до місцевих органів НКП.

У зверненні наголошувалося, що НКП України вважає, що фабрично-заводські комітети і професійні спілки як організації, що особливо близько стоять до робітничих мас і найбільш повно ознайомлені з умовами праці своїх співчленів, з достатньою увагою віднесуться до всього, що тою чи іншою мірою