2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами.

3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами.

4. Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами.

5. Свідоцтва про придбання об’єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами.

6. Свідоцтва про прaво власності на об’єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

7. Свідоцтва про право власності, наймачам квартир у державному житловому фонді.

8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами Ук-раїни.

9. Договори відчуження нерухомого майна між юридичними особами, які не підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.

10. Рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єк-ти нерухомого майна.

11. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель.

12. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-бу-дівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами ви-конавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квар-тиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію.

13. Рішення товариського, суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору.

14. Мирова угода, затверджена ухвалою суду.

15. Накази органів Фонду державного майна з додатком — переліком об’єк-тів нерухомого майна про передачу у власність цих об’єктів акціонерним това-риствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку.

16. Дублікати правовстановлюючих документів, видані державними та при-ватними нотаріусами, органами приватизації, державними архівами.

17. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об’єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

При цьому в Тимчасовому положенні застерігається, що реєстрація договорів (контрактів) купівлі-продажу споруд (приміщень) для розміщення дипломатич-них представництв, консульських установ та міжнародних міжурядових органі-зацій, видача свідоцтв про власність проводиться лише за наявності відповідної ноти Міністерства закордонних справ України, а для розміщення міжнародних неурядових та іноземних організацій — листа відповідно Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державних адміністрацій.

На наш погляд, таке застереження суперечить ст. 9 Конституції України, згідно з якою правовий режим власності визначається виключно законами України.

Розділ 4. Особливості захисту права власності

Поняття “захист права власності" у спеціальному сенсі охоплює комплекс правових засобів, які застосовуються судом, уповноваже-ними органами держави або самим власником для забезпечення реалізації і поновлення порушеного суб'єктивного права власності. За своєю сутністю захист права власності забезпечується нормами саме цивільного права і саме тими, які спеціально призначені для його захисту.

У зв'язку з цим слід зазначити, що чільне місце серед інших ак-тів законодавства, які визначають засади, підстави та порядок за-хисту права власності, належить Конституції. Відповідно до її ст.13 держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбав-лений права власності (ст.41 Конституції).

Однак з точки зору практичного забезпечення здійснення пра-ва власності та його захисту головна роль відводиться цивільному праву та цивільно-правовим засобам захисту права власності. Це пов'язано з тим, що вони спрямовані насамперед на поновлення того становища, яке існувало до порушення, а також на припинен-ня дій, якими порушується право власності. Тим самим вказані норми покликані поновити порушене право власності, а також лік-відувати наслідки такого порушення та відшкодувати збитки, зав-дані інтересам власника.

Засади цивільно-правового захисту права власності визначені ст.386 ЦК, яка на розвиток положень ст.13 Конституції встанов-лює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів пра-ва власності.

Отже, характерними рисами цивільно-правового захисту права власності є:

1) його гарантованість державою;

2) його загальність (можливість отримати такий захист існує для усіх суб'єктів права власності (на це вказує також ст.13 Конститу-ції);

3) його рівність для усіх суб'єктів;

4) повнота захисту (власник, права якого порушені, має не тіль-ки право вимагати відновлення стану, який існував до порушення, та припинення порушення, а й право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди на підставах, встановлених ст.ст.22, 23 ЦК).

а) Віндикаційний позов

Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, сутність якого полягає у витребуванні влас-ником свого майна з чужого володіння. Зокрема ст.387 ЦК вста-новлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З урахуванням цивілістичних традицій та положень ЦК віндикаційний позов зазвичай визначають як позов власника про витре-бування його майна з чужого незаконного володіння.

Наведене визначення містить вказівку на істотні ознаки цього позову:

1) він може бути поданий власником (або уповноваженою ним особою);

2) зміст позову становить вимога повернення речі;

3) річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншої особи (у чужому володінні);

4) річ знаходиться у чужому володінні незаконно (без достатніх правових підстав для цього).

Вказані ознаки іноді об'єднують у визначенні, використовуючи інші формулювання.

Наприклад, воно може бути й таким: віндикаційний позов — це позов неволодіючого власника до володіючого невласника. У цьому випадку увага загострюється на таких ознаках позову, як втрата влас-ником володіння річчю і перебування її у володінні невласника.

Обидва наведених визначення цілком можуть бути використа-ні для характеристики віндикаційного позову. В кожному з них є сильні і слабкі сторони. Водночас в обох випадках відсутня вказів-ка на важливу умову подання і задоволення віндикаційного позову —