Право на віндикацію належить власнику, який втратив володін-ня річчю. Нарівні з ним віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або догово-ру. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо. Титульним власником визнають також юридичну осо-бу, якій майно належить на праві повного господарського відання або оперативного управління (ст.48 Закону "Про власність").

Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володі-лець майна, який володіє ним без правових підстав — незаконний володілець.

Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визна-ченої речі та компенсацію шкоди, завданої при цьому власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї своєї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально визначена річ є юридично незамінною і тому загибель її призводить до втра-ти власником права на віндикаційний позов. У цьому разі він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.

Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.

Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження.

Володілець вважається недобросовісним, якщо знав чи повинен був знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчу-ження.

При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст.204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач умисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише необе-режності набувача недостатньо для визнання його недобросовіс-ним, повинні мати місце його умисел або груба необережність.

У незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ ви-лучається у всіх випадках.

Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оплатно чи безоплатно він придбав річ.

Так, при безвідплатному набутті майна від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати майно у всіх випадках (ч. З ст.388 ЦК). Таке рішення цілком логічне. Безвідплатний набувач у разі відібрання у нього речі нічого не втрачає річ не його і на її придбання він нічого не витратив.

Якщо майно придбане добросовісним володільцем за відплатним договором, можливість його витребування залежить від харак-теру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно бу-ло передане власником.

Зокрема власник може витребувати таке майно лише у разі як-що майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав май-но у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав май-но у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав май-но у володіння, не з їх волі іншим шляхом.

Проте у кожному разі майно не може бути витребуване від доб-росовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встанов-леному для виконання судових рішень. Таким чином, право влас-ника на витребування речі з чужого незаконного володіння обме-жується у інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних у ч.2 ст.388 ЦК обставин.

Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:

1) у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;

2) при розрахунках у випадку повернення речі з чужого неза-конного володіння.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст.389 ЦК). При цьому не має значення, вибуло таке майно від власника з його во-лі чи надійшло до набувача безвідплатно тощо. Добросовісність на-бувача як така вже є достатньою підставою для відмови власнику у позові про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їх індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цін-них паперів застосовуються правила ст.388 ЦК.

Основні відмінності у відповідальності добросовісного та недоб-росовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:

а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або від-шкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав отрима-ти за весь час володіння річчю.

Добросовісний володілець повинен це зробити з моменту, ко-ли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки до суду тощо (чч. 1, 2 ст.390 ЦК);

б) добросовісний володілець може залишити за собою здійсне-ні ним поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.

б) Негаторний позов

Порушення права розпорядження може мати місце не тільки у разі позбавлення власника володіння належним йому майном, а й у випадках незаконного обмеження його у можливості реалізації правомочності користування або розпорядження цим майном (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту).

Тому закон передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК).

Така можливість забезпечується насамперед за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов — це вимога власника, який володіє річчю про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користуван-ня і розпорядження майном.

Умови подання негаторного позову такі:

1)