в законодавстві про власність поняття “ко-лективна форма власності” (О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, А. М. Бандурка, Л. В. Яричевська, Р. Б. Шишка та ін. [44, 144]. Їх позиція є обгрунтованою, оскільки конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання зі спіль-ною власністю, вона також породила низку суперечностей у правовому режимі майна колективних суб'єктів цивільних правовідносин зі статусом юридичної особи. Цьому сприяє недосконалість самого законодавства, в якому на однако-вих засадах і беззастережно суб'єктами права колективної власності визнаються трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні під-приємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, госпо-дарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єд-нання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами (ст. 20.Закону України “Про власність”). Водночас згідно з п. 2 ст. 10 Закону “Про підприєм-ства в Україні” майно підприємства відповідно до законів України, статуту під-приємства та укладених угод належить йому на праві власності або повного гос-подарського відання. Тобто власником майна визнається юридична особа, а не колектив орендарів, трудовий колектив чи засновники, які утворили цю юридич-ну особу.
Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України “Про споживчу кооперацію” суб'єк-тами права власності, крім юридичних осіб, є також члени споживчого товарист-ва і трудові колективи кооперативних підприємств і організацій. Однак, як заз-начив В. І. Семчик, Законом України “Про власність” трудові колективи колективних підприємств суб'єктами права власності не визнані [45, 132].
Таким чином, у законодавстві України фактично утверджується концепція подвійного власника. І таких недоречностей, пов'язаних з реалізацією права колективної власності, чимало.
Особливу позицію з цього питання зайняв В. М. Коссак, який вважає, що в законодавстві за одним і тим самим критерієм — добровільне об'єднання майна з метою спільної діяльності — власність відноситься до спільної (приватної) і ко-лективної. На його думку, колективна власність властива перехідному періоду входження в ринкову економіку і здійснення приватизації, а в перспективі має бути приватна і державна власність. При цьому колективна власність може трактуватися як спільна приватна власність (тобто об'єднання приватної власності) [46, 41]. Проте автор не визначив суб'єкта такої власності і ставлення юридичної особи до такої власності.
За подальше збереження колективної власності виступив В. В. Луць, який вважає відмову від цієї форми власності необгрунтованою. Автору, однак, не можна відмовити в реалістичності оцінки правової сутності колективної власнос-ті. Колективна власність, на його погляд, не є спільною власністю окремих осіб, тому що право на частку в майні кооперативу, колективного чи орендного під-приємства, акціонерного чи іншого господарського товариства має характер зо-бов'язальної майнової вимоги фізичної чи юридичної особи до колективного ут-ворення. Щодо громадських, релігійних організацій (об'єднань), майнова база яких формується переважно за рахунок внесків їх членів, то останні ніяких прав на майно таких організацій не мають, оскільки воно є колективною власністю юридичної особи[47, 53]. 3 наведеними аргументами в принципі можна було погодити-ся за умови, коли б вони дійсно відображали сутність права колективної влас-ності, а не являли собою можливе ідеальне їх бачення автором.
Вагомий внесок у розвінчання поняття колективної власності внесла Я. М. Шевченко, яка не раз засвідчувала свою юридичну неприхильність до та-кої форми власності, наводячи при цьому не менш вагомі аргументи на обгрун-тування своєї позиції. Я. М. Шевченко абсолютно справедливо звернула увагу на те, що існування всіх суб'єктів права колективної власності, перелічених у ст. 20 Закону України "Про власність", в економічному товарообігу без набуття статусу юридичної особи неможливе. Тому нездійсненною виявилася концепція єдиного колективного суб'єкта права колективної власності. Не випадково зако-нодавець водночас передбачив множинність суб'єктів права колективної влас-ності. Проаналізувавши можливі організаційно-правові форми основаних на ко-лективній формі власності юридичних осіб, Я. М. Шевченко неоднозначно визнала їх єдиними носіями колективної власності, відзначивши наявність різно-го ступеня чи характеру майнових відносин між носіями колективної власності і трудовими колективами, колективами орендарів, працівниками колективного під-приємства, членами кооперативу, засновниками даної юридичної особи тощо[48, 12]. Право власності, на думку автора, має бути диференційовано на публічне (право власності держави і право власності територіальних громад) та приватне (право власності фізичних і юридичних осіб)[49, 24-26].
Свій варіант розв'язання досліджуваної проблеми запропонував О. А. Пуш-кін, який визнав за доцільне відмовитися від понять колективної і публічної власності. Натомість необхідно розмежовувати приватну власність (власність грома-дян і недержавних комерційних юридичних осіб), державну, комунальну та влас-ність об'єднань громадян[50,18]. Підтримуючи загалом зазначені пропозиції автора, варто звернути увагу на те, що на шляху їх реалізації виникають певні перешко-ди, зокрема пов'язані з відсутністю чіткого законодавчого поділу юридичних осіб на комерційні і некомерційні.
За подальше збереження конструкції права колективної власності висловлю-валися Г. В. Орокська і В. І. Семчик.
Так, Г. В. Пронська вважає, що колективна власність має багато переваг пе-ред спільною власністю при здійсненні підприємницької діяльності [51, 272].
В. І. Семчик піддав критиці розробників нового ЦК України за заміну права колективної власності на право власності юридичних осіб. На його думку, термін "право колективної власності" саме і визнає право юридичної особи, заснованої, створеної групою, колективом фізичних осіб. Виступаючи як різновид права при-ватної власності, вважає автор, право колективної власності підкреслює особли-вості створення спільного (колективного) майна юридичної особи [34, 27].
На наш погляд, особливої потреби у збереженні права колективної власності не існує. Так чи інакше, воно не визначає його суб'єкта, не персоніфікує особу власника, тобто юридичну особу. Не передбачила права колективної власності і нова Конституція України. Нарешті не можна нехтувати законодавчим