Держава не втручається у здійснення власником права власності. Разом з тим діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Земля і її надра, води, рослинний і тваринний світ є невід'ємним надбанням усіх громадян, народів, які проживають на території України, володіють ними, користуються і розпоряджаються (ст. 1 Закону України "Про власність"). Щодо майна окремих державних підприємств, то воно може належати до загальнодер-жавної власності або до комунальної відповідно до встановленої підпорядкова-ності. Державне підприємство на надане йому майно має право повного господарського відання, відповідно до якого воно володіє, користується, та розпоряджається цим майном і на свій розсуд учиняє з ним будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства в цілому.

Державні установи, які утримуються за рахунок бюджету, та державні казенні підприємства на закріплене за ними майно мають право оперативного управління, яке за своїм обсягом значно вужче, ніж право повного господарського ві-дання і обмежує володіння, користування та розпорядження майном встановленими цілями діяльності установи, завданнями і призначенням майна.

Отже, право власності як інститут сучасного цивільного права встановлює різноманітність форм власності і відповідно рівні умови господарювання, не пе-редбачаючи будь-яких привілеїв для жодної з цих форм. Такий підхід має закрі-пити модель власності, яка відповідатиме рівневі розвитку виробничих сил у кра-їні, забезпечуватиме належні темпи дальшого розвитку з урахуванням необхідності перебудови структури виробництва і стимулюватиме максимальне задоволення соціально-економічних потреб суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.

Розділ 3. Способи набуття і припинення права власності.

3.1. Первісні та похідні способи набуття права власності.

Як і будь-яке суб’єктивне цивільне право, право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, зазначених у ЦК України. Стаття 328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборо-нені законом. Право власності вважається набутим законно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Усі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності (і відповідно суб'єктивне право власності), можна поділити на первісні і похідні.

За первісних фактів право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників, за похідних— право власності виникає у суб'єкта вна-слідок волевиявлення попереднього власника.

До первісних способів набуття права власності належать: створення нової ре-чі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами, знахідка, скарб, бездоглядна худоба.

Деякі способи характерні для виникнення будь-яких форм власності, зокрема виробництво, переробка речей, плоди і доходи. Але є й способи, притаманні ли-ше державній власності: скарб.

Похідними способами набуття права власності визнаються численні цивільні угоди, а також спадкування за законом і заповітом.

Виробництво – один з найпоширеніших способів набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиничному екземп-лярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Таким чином, виробнича діяльність виступає підставою (способом) набут-тя як колективної чи державної (майно виробляють колективи громадян), так і індивідуальної власності (суб’єктом виступає окремий громадянин). Відповідно до ст. 333 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Певні особливості визначені для набуття права власності на новостворене нерухоме майно. Право власності на такі об'єкти виникає з момен-ту прийняття їх в експлуатацію, якщо договором або законом передбачається пе-редача нерухомості в експлуатацію. Якщо об'єкт підлягає державній реєстрації, право власності на нього виникає з моменту державної реєстрації.

Специфікація. Цей спосіб набуття права власності охоплює переробку чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів.

Раніше у цивільному законодавстві питання про специфікацію було розв'яза-но лише у ст. 155 ЦК Литви. Інші держави, зокрема Україна, це питання вирі-шували за аналогією. Новий ЦК України закріпив правила набуття права влас-ності на перероблену річ у ст. ЗЗ2. Передовсім особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на неї і зобов’язана відшкодувати власни-кові матеріалу його вартість.

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з мате-ріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

Якщо право власності на виготовлену з чужого матеріалу річ набуває власник матеріалу, він зобов’язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не визначене договором.

Загальнодоступні дари природи. Відповідно до статті 333 ЦК України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі, тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла згідно з законом, місцевим звичаєм або загальним дозволом власника відповідної земельної ділянки.

Новелою нового ЦК України є інститут набувальної давності, закріплений у ст. 344. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно, якщо інше не пе-редбачено нормами