Якщо майно придбане добросовісним володільцем за відплатним договором, можливість його витребування залежить від харак-теру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно бу-ло передане власником.

Зокрема власник може витребувати таке майно лише у разі як-що майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав май-но у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав май-но у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав май-но у володіння, не з їх волі іншим шляхом.

Проте у кожному разі майно не може бути витребуване від доб-росовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встанов-леному для виконання судових рішень. Таким чином, право влас-ника на витребування речі з чужого незаконного володіння обме-жується у інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних у ч.2 ст.388 ЦК обставин.

Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:

1) у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;

2) при розрахунках у випадку повернення речі з чужого неза-конного володіння.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст.389 ЦК). При цьому не має значення, вибуло таке майно від власника з його во-лі чи надійшло до набувача безвідплатно тощо. Добросовісність на-бувача як така вже є достатньою підставою для відмови власнику у позові про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їх індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цін-них паперів застосовуються правила ст.388 ЦК.

Основні відмінності у відповідальності добросовісного та недоб-росовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:

а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або від-шкодувати власнику всі прибутки, які він отримав або мав отрима-ти за весь час володіння річчю.

Добросовісний володілець повинен це зробити з моменту, ко-ли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки до суду тощо (чч. 1, 2 ст.390 ЦК);

б) добросовісний володілець може залишити за собою здійсне-ні ним поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.

б) Негаторний позов

Порушення права розпорядження може мати місце не тільки у разі позбавлення власника володіння належним йому майном, а й у випадках незаконного обмеження його у можливості реалізації правомочності користування або розпорядження цим майном (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту).

Тому закон передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК).

Така можливість забезпечується насамперед за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов — це вимога власника, який володіє річчю про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користуван-ня і розпорядження майном.

Умови подання негаторного позову такі:

1) річ знаходиться у власника;

2) інша особа заважає користуванню, розпорядженню тощо ці-єю річчю;

3) для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).

Позивачем за негаторним позовом є власник або інша особа, уповноважена на це законом чи договором, що володіє річчю, але позбавлена можливості користуватися і розпоряджатися нею.

Відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню пра-ва власності.

Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власни-ка або іншої особи, уповноваженої законом чи договором) про усу-нення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Найчастіше йдеться про правопорушення, які перешкоджають здійсненню права користування. Наприклад, користування будинком може бути утруднене у зв'язку з тим, що власник сусіднього будинку, прокладаючи собі водопровід, прорив канаву перед виїздом не тіль-ки зі свого двору, а й із сусіднього. За допомогою негаторного позо-ву власник може домогтися, щоб порушник своїми силами усунув створені ним перешкоди (засипав канаву, поновив асфальт тощо).

в) Інші засоби захисту права власності.

Нарівні з речово-правовими позовами існують також персо-нальні засоби захисту права власності (тобто спрямовані на припи-нення його порушення з боку певних осіб).

До них належать:

а) позови, пов'язані з порушенням права власності при невико-нанні або неналежному виконанні зобов'язань за договором;

б) позови про відшкодування шкоди, завданої псуванням або знищенням речі;

в) позови про повернення майна, безпідставно отриманого або збереженого за рахунок іншої особи.

Для цих позовів характерним є те, що вимоги особи щодо за-хисту права власності випливають не з права власності як такого, а ґрунтуються на відносних правовідносинах і пов'язаних із ними суб'єктивних правах.

У Законі "Про власність" вперше згадана ще одна група засобів захисту права власності — вимоги до органів державної влади і уп-равління про захист інтересів власника від правомірного або непра-вомірного втручання. Сутність цих засобів полягає у тому, що во-ни спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у разі їх порушення державою або її органами, що виступають як володіль-ці владних повноважень (суб'єкти публічного права), а не рівноп-равні суб'єкти майнових відносин. Тому тут, очевидно, має йтися не про приватно - правовий (цивільно-правовий), а про публічно - правовий захист права власності.

Залежно від характеру порушення інтересів власника державни-ми органами засоби захисту можна поділити на дві групи:

1) захист інтересів власника при порушенні їх на законних