2) захист права власності при неправомірному втручанні. До них належать: відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей (ст.56 Закону "Про власність"), відповідальність державних органів за видання актів що порушують права власників (ст.57 Закону "Про власність").

У ЦК другій з названих ситуацій і способам захисту на вказа-ний випадок спеціально присвячена ст.393, котра передбачає мож-ливість визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права влас-ника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Умовами подання позову в цьому разі є:

1) наявність у позивача права власності на річ;

2) видання суб'єктом публічного права правового акта, що по-рушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні чи одноособові);

3) невідповідність виданого акта закону.

Позивачем є власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права.

Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт, який не відповідає законові і порушує права власника.

Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акта незаконним та його скасування. Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлен-ня того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі не-можливості відновлення попереднього становища, власник має пра-во на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч.2 ст.393 ЦК).

У спеціальній літературі висловлена думка, що такі позови мож-на віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника.

Проте такий підхід видається недостатньо обґрунтованим, ос-кільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного пра-ва), яка є джерелом порушення права власності. Саме до неї, неза-лежно від того, знаходиться річ у власника чи ні, й має подавати-ся позов. Тому за сутністю він є персональним.

Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подання персонального позову є відшко-дування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, жилого бу-динку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності.

Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їх цінність зале-жить від збереження навколишнього середовища у нормальному стані. Під впливом дії різних чинників земельна ділянка чи жилий будинок можуть не тільки погіршитися, а й втратити свої власти-вості (наприклад, будівництво біля санаторного закладу екологічно небезпечного об'єкта зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результа-ті власник може втратити повністю або частково можливість ко-ристування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст.394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, жилий будинок, інші будівлі.

Згідно з цією нормою власник земельної ділянки, жилого бу-динку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зни-женням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, по-гіршення природних властивостей землі.

Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності те-риторії, погіршення природних властивостей землі, що у свою чер-гу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а відтак по-рушило право власності.