Реферат
на тему Власність як економічні відносини та право.
План.
1. Економічне і юридичне розуміння власності;
2. Привласнення та відчуження;
3. Особливість землі як засобу виробництва;
4. Тип власності, форма власності;
5. Юридична форма, правова форма
Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний про-цес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.
Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності. Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.
Власність в економічному розумінні є історично і логічно визна-ченою. Як соціально-економічна категорія вона визначається сту-пенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єк-тами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкри-вається і реалізується в площині взаємодії "людина — людина".
Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина — річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юри-дичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпля-ються системою відповідних прав власності.
Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.
По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюю-чими, тобто визначають характер функціонування і розвитку ком-плексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.
По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економіч-ної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумін-ні власність більш містка категорія, ніж система економічних від-носин.
Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допо-може аналіз їхньої структури. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарв-на і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними систе-моутворюючими і структуро-визначальними критеріями: внутрішньо-генетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типа-ми, формами та видами власності.
Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і водночас найскладнішою для розуміння є структура власності з внутрішньо-генетичної точки зору.
Відносини привласнення засобів виробництва та його результа-тів — основа відносин власності.
Привласнення — це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства, їхніх корисних властиво-стей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Скла-довими привласнення є відносини володіння, розпорядження і ко-ристування.
Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єк-том власності.
Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управ-лінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта влас-ності.
Користування (використання) — процес виробничого застосу-вання і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.
Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночас-но володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника і користувача. Розпорядник може бу-ти користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі від-носини володіння, розпорядження і користування становлять про-цес привласнення власності. Однак сутність відносин власності не слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і є визна-чальними. Парною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження — процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціоную-чої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.
Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта влас-ності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.
Отже, процеси привласнення і відчуження — це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі "при-власнення — відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний за-ряд цього діалектичного зв'язку.
Обирати ті чи інші форми привласнення і відчуження економіч-них суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні обстави-ни. Механізм примусу ґрунтується на сукупності економічних і позаекономічних методів. Переважання тих чи інших методів визначає політику "пряника" чи "батога" з боку власника до невласника.
За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відносин власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. 5). З розвитком суспільства відбувається кількісне і якісне зростання суб'єктів власності. Носіями різновидів індивідуальної власності є індивіди, домашні (сімейні) господарства найрізнома-нітнішої функціональної спрямованості.
Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господарювання тощо.
Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності. Се-ред них розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні струк-тури, національний банк тощо), територіально-регіональні (кому-нально-муніципальні служби та інші органи місцевого самовряду-вання), галузеві (міністерства та відомства).
Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.
Розуміння природи власності доповнює аналіз системи об'єктів власності. Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її на-дра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її ді-яльності — предмети матеріальної та духовної культури, цінні па-пери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засо-би і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.
Власник засобів виробництва значною мірою привласнює і ре-зультати виробництва.
Кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її існування домінуючий об'єкт власності, який найповніше відбиває спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень продук-тивності