Реферат на тему:

Виборча система України

План

Вступ

Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами. Найбільш ефективно такий вплив може здійснюватись у формі прямого (безпосереднього) народовладдя, під яким розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної влади, їх пряме волевиявлення під час прийняття державних рішень.

Першою в історичному плані була саме ця форма народовладця. В умовах первісного суспільства вона здійснювалась у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях — у вигладі народних зборів, в яких брали участь усі громадяни (крім рабів, які громадянами, а подекуди і людьми не вважались, а тому до вирішення загальнодержавних справ не допускались). Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, повинна була забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні. Класичним прикладом народних зборів як форми прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.

Із розвитком та ускладненням суспільних відносин класичні зразки прямого народовладдя внаслідок значного зростання кількості населення держав стало важко, а то і неможливо здійснювати з суто технічного боку. Крім того, народні збори стали перешкодою на шляху реалізації інтересів панівної верхівки суспільства, що й зумовило виникнення нових форм прояву безпосередньої демократії.

Так, у Стародавньому Римі народ поділявся на декілька центурій, до однієї з яких належав кожний вільний громадянин. У відповідних ценіуріях відбувались загальні збори їх членів. Рішення центурії формулювалось відповідно до волі більшості учасників зборів. Загальнодержавним визнавалось рішення, яке підтримувалось найбільшою кількістю 'центурій. При цьому незаможні плебеї, які становили абсолютну більшість серед римських громадян, утворювали лише одну центурію. А порівняно невелика кількість заможних патриціїв поділялась на декілька центурій. Така організація суспільства забезпечувала вирішальне значення голосів меншої частини громадян при прийнятті загальнодержавних рішень. Однак і в цьому разі у прийнятті загальнообов'язкових рішень брали безпосередню участь усі громадяни держави.

Згідно з Конституцією України вищою формою безпосереднього здійснення влади народом визначено вибори та референдуми, що, в свою чергу, врегульовуються відповідним законодавством. На даний момент, існує близько 7-ми Законів України (Конституція України, "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори депутатів місцевих рад, та сільських, селищних та міських голів") і велетенська кількість різноманітних постанов, інструкцій та роз'яснень Верховної Ради, ЦВК та інших державних установ, що повинні забезпечити проведення виборів та референдумів у відповідності з принципами законності, гласності, демократичності і гуманізму.

Але, на жаль, всі ці закони та підзаконні акти в багатьох своїх положеннях суперечать одне одному. Причин цього є декілька: по-перше деякі положення виборчого законодавства є застарілими (особливо в ЗУ "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"), по-друге, практично все виборче законодавство приймалось розрізнено, досить часто ситуативно, - напередодні виборів, або навіть під час їх проведення.

Це призвело до того, що кожного разу під час проведення чергових виборів чи референдумів витрачаються велетенські кошти на проведення навчання як членів відповідних виборчих комісій, так і самих виборців (бо процедури голосування, формування комісій, підрахунку голосів тощо, суттєво відрізняються в кожному з законів). Слід зазначити, що досить часто, члени дільничних комісій та виборці під час нестандартних та нетипових ситуацій для прийняття рішень користуються попередньо набутим досвідом (що залишився з попередніх виборів), а це, в свою чергу, призводить до непорозумінь та порушень чинного законодавства.

На нашу думку, така ситуація може бути виправлена шляхом не простого узгодження деяких законних актів між собою, а створенням єдиного Виборчого кодексу України, котрий би регламентував основні процедури підготовки і проведення виборів та референдумів в Україні.

Обговорення проблем виборчого права та виборчих процедур України є однією із найважливіших складових механізму демократичного формування влади.

Актуальним є питання не лише законодавчого закріплення принципів вільних і чесних виборів, а й детального правового регулювання процедур проведення виборчої кампанії, визначення статусу суб’єктів виборчого процесу, їхніх прав і обов’язків, визначення результатів виборів, виділення найбільш ефективних механізмів вирішення правових колізій, пошук шляхів системної оптимізації виборчого законодавства.

Практика українського законотворення характеризується частим переглядом законодавства про вибори, що зумовлено пошуком політичних компромісів.

Представницька демократія

Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — представницька. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному — парламент, народні, національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада.

Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це Президент.

Група ж