категорії осіб ст. 51 Кримінального Кодексу є кримінальним примусом, у результаті якого застосовуються заходи адміністративного стягнення і настає адміністративна відповідальність.;
як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживання чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень, передбачене Законом від 24 січня 1995 року “Про органи і служби у справах неповнолітніх” ( ст. 5 ); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення не якісної продукції, опломбування приміщень і вимірювальних приладів, передбачене Положенням про названий комітет ( ст. 6 ). Окрім органів державного управління, правом застосування заходів адміністративного примусу володіє прокуратура У літературі висловлювалася думка про те, що заходи адміністративного примусу у вигляді адміністративних стягнень за скоєння правопорушень, передбачених КпАП України, застосовуються судами. Очевидно, дана позиція не відповідає нинішнім принципам реалізації державної влади. На нашу думку, суди, застосовуючи адміністративні стягнення, використовують судовий примус, який і реалізують у такій формі певну частку судової влади.. Так, згідно зі ст. 8 Закону “Про прокуратуру України” від 5 листопада 1991 року, посадові особи і громадяни зобов`язані з`являтися на виклик до прокуратури і давати відповідні пояснення. У випадку ухилення від явки, вони, за постановою прокурора, даставляються у примусовому порядку;
для адміністративного примусу характерно множенність органів і посадових осіб, якім надане право на його застосування. Так, тільки право накладання адміністративних стягнень мають більш як 35 суб`єктів (ст. 218-244 КпАП);
правообмеження, що настають у результаті застосування заходів адміністративного примусу, меньш відчутні, меньш суворі за силою примусового впливу, ніж ті обмеження, що виникають при застосуванні заходів кримінального примусу;
засоби адміністративного примусу на правопорушників в решті-решт є профілактикою злочинної поведінки;
заходи адміністративного примусу можуть застосовуватися як щодо правопорушників чи осіб, від яких можна чекати здійснення прапвопорушення, так і щодо осіб, які належать до категорії законослухняних, не здійснюють і не збираються здійснювати будь-яких проступків. У другому випадку застосування примусових заходів обумовлюється виникненням екстримальних умов, наприклад, епідемій, епізоотій, введенням надзвичайного стану (так, згідно з п.1ст.23 Закону України “Про надзвичайний стан” від 26 червня 1992 року, при введенні такого стану може бути встановлена заборона перебувати на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток);
адміністративний примус відзначається складною багатоцільовою спрямованістю заходів впливу. Це, по-перше, покарання за скоєний вчинок; по-друге, заходи припинення правопорушень; по-третє, заходи попередження правопорушення; по-четверте, заходи забезпечення правослухняної поведінки суб`єктів правовідносин. Із останньої, четвертої позиції випливає, що застосування адміністративно-примусових заходів, звернене не лише до конкретних суб`єктів, щодо яких вони застосовані, а й до інших осіб. Дана особливість закріплена нормативно. В ст. 23 КпАП сказано, що метою адміністративного стягнення є попередження скоєння правопорушень як самим правопорушником, так і й іншими особами;
застосування заходів адміністративного примусу передбачається різними за юридичною силою нормативними документами. Це:
а) закони, наприклад “Про міліцію”;
б) положення, наприклад “Про державний комітет України у справах захисту прав споживачів”;
в) правила, наприклад, “Загальні правила прикордонного режиму”;
заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. Зокрема, неналежне виконання своїх функцій органами державної виконавчої влади і виконавчими органами місцевого самоврядування на територіях, де введено надзвичайний стан, є підставою для припинення їх діяльності (ст.19 Закону “Про надзвичайний стан”); до громадської організації за порушення діючого законодавства можуть застосовуватися такі адміністративно-примусові заходи впливу, як примусовий розпуск, тимчасова заборона чи припинення діяльності, штраф тощо ( ст. 8 Закону “Про об`єднання громадян” від 16 че6рвня 1992 року);
усі заходи адміністративного примусу мають примусово-обов`язковий, державно-владний характер; вони застосовуються від імені держави і в інтересах держави.
Види заходів адміністративного примусу.
Велике теоретичне і практичне значення має питання про класифікацію примусових заходів, що дотепер не дістав єдиного рішення ні у теорії, ні на практиці
В адміністративно-правовій літературі висловлюються різні точки зору про класифікації примусових заходів .
Заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:
а) заходи адміністративного попередження;
б) запобіжні адміністративні заходи;
в) заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень У адміністративно-правовій літературі традиційно виділяють заходи попередження, припинення і стягнення. Про те, виділяючи у третій групі лише стягнення, слід визнати, що за межами класифікації залишаються заходи примусу, які, як і стягнення, застосовуються як заходи відповідальності адміністративного характеру..
Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до названих груп, відрізняюься один від одного є їх “розміщення” відносно протиправної дії.
Заходи адміністративного попередження мають на меті не дозволити скоїтися протиправному вчинку, вони застосовуються, коли правопорушення тільки передбачається. Запобіжні адміністративні заходи призначені для того, щоб припинити протиправний вчинок, недозволити йому розвинутись, мінімізувати збитки. Вони застосовуються, коли вчинок вже почав здійснюватися. Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень застосовуються, коли встановлений склад протиправного вчинку, коли вчинок є правопорушенням.
3.1. Заходи адміністративного попередження.
Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються з метою попередження правопорушень у сфері забезпечення правопорядку, суспільної безпеки, боротьби із стихійними лихами, епідеміями й епізоотіями. Ці заходи носять профілактичний характер і відрізняються, як правило ознаками:
а) вони не зв'язані із здійсненням адміністративного правопорушення, тобто правопорушення ще не зроблене, а примусові механізми у ставленні фізичних і юридичних осіб уже функціонують (застосовуються);
б) примусовий характер даних заходів складається в реалізації владних і однобічних дій, що не узгоджуються із протилежною