Реферат - Права національних меншин у законодавстві та міжнародних обов’язаннях України
5

ст.7 передбачено право формування мажоритарних національних округів з урахуванням місць компактного проживання національних меншин. Водночас не було дозволено національним товариствам висувати свої списки кандидатів для забезпечення прав і національних спільнот, що проживають дисперсно.  
       Однак стаття 14 Закону “Про національні меншини” передбачає це право, а отже — при переході на суто пропорційну систему врахування цього є обов’язковим згідно ч.3 статті 22 Конституції. 
       Крок у бік забезпечення права на культурну автономію було зроблено при Ратифікації Рамкової Конвенції про захист національних меншин. Після ратифікації Базового договору між Україною та Румунією стаття 13 щодо прав меншин є дійсною не тільки по відношенню до румун України, а й у відповідності до статті 24 Конституції, щодо недопущення привілеїв, в тому числі і за національною ознакою, ця стаття буде застосовуватись і до всіх національностей України. Оскільки в цьому договорі гарантується положення Рекомендації 1201 (1993) Ради Європи, окрім колективних прав, ця Рекомендація набрала сили закону після Ратифікації цього договору. Більш того, слід зазначити, що в Конституції України, крім статті 53, де йдеться про права осіб, що належать до національних меншин, на освіту рідною мовою, у решті випадків як у Конституції, так і в Законі “Про національні меншини в Україні”, йдеться про колективні права національних меншин (а не осіб, що до них належать!!!). Це поряд із статтею 2 “Декларації прав національностей України”, де зазначено, що “Українська держава гарантує всім національностям право на забезпечення їх традиційного розселення, забезпечує існування національно-адміністративних одиниць...”,відкриває перспективу законодавчого закріплення права меншин на територіальну автономію, а після ратифікації вже підписаної Європейської Хартії регіональних і міноритарних мов буде гарантоване право використання мов меншин в галузі освіти (ст.8), судової (ст. 9) та адміністративної владі та у наданні публічних послуг (ст.10), в засобах масової інформації (ст. 11), в культурній діяльності та засобах її здійснення (ст. 12), в економічному та соціальному житті (ст. 13) та у транскордонних обмінах (14). Це все створить умови для втілення в життя всіх п’яти основних форм та свобод національних меншин. Після цього ні націоналісти, ні шовіністи не зможуть вже перешкодити їх здійсненню. До того ж, в статті 11 Конституції визнається, що в Україні, крім українців, є й інші корінні народи і національні меншини. визнання існування також і корінних національних меншин покладає зобов’язання на державу забезпечити їм права у повному обсязі, а принцип верховенства права приведе до того, що рано чи пізно всі права національних меншин знайдуть відображення у вітчизняному законодавстві. 
       Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що статус національних меншин в окремих аспектах навіть ширший. Водночас механізм практичної реалізації цих прав, їхнього захисту потребує подальшого удосконалення. Робота в цьому напрямку залежить в першу чергу від самих національних меншин, оскільки “незатребуване право не може вважатись порушеним правом”. Отже, реалізація законодавчо закріплених прав прямо залежить і від активності самих меншин. А гаслом для національних меншин повинно бути: “Шануймося, бо ми того варті!”. 

---

Сторінки: 1 2