При організаційному підході на зміст державної власності впливає організація виробництва, що адекватна даній формі власності. Виділяють наступні економіко-правові форми підприємств, що відносяться до державного сектору: казенні підприємства, засновані на праві оперативного управління майном: державні підприємства, засновані на праві господарського відання майном: акціонерні компанії зі стовідсотковим державним капіталом; акціонерні компанії з контрольним пакетом акцій, що належать державі: акціонерні компанії з держпакетом акцій, який не с контрольним: акціонерні компанії, я яких держава володіє "золотою акцією"; державні холдінги та фінансово-промислові групи з державною участю.

Можна виділити ряд сегментів державного сектору економіки:

1) казенний (казенні підприємства та державні установи);

2) державно-комерційний, до якого відносяться державні підприємства, засновані на праві господарського відання майном, що знаходяться у загальнодержавній (федеральній) власності, у власності суб'єктів федерації, у регіональній та муніципальній власності;

3) сегмент, що складається з акціонерних компаній з державним капіталом (всіх рівнів державного управління);

4) сегмент, що складається з закладів оборони, освіта, охорони здоров'я, культури, соціального забезпечення, правоохоронні органи, органи державного управління;

5) державні фінанси;

6) банківський сегмент (центральний банк та інші державні банківські установи;

7) особливе місце у державному секторі займають стратегічні резерви паливо, сировини та продовольства.

Існують розбіжності у класифікації видів господарських структур, які мають входити у склад державного сектора. Балацький Є. до складу державного сектора відносить державні унітарні підприємства; державні установи: акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет голосуючих акцій (більше 50 %) знаходиться у державній власності, дочірні підприємства, головні компанії яких входять у склад державного сектора, підприємств, що входять в холдінг. головна компанія яких відноситься до держсектору Гончарова Н. Світовий досвід регулювання державного сектору економіки та можливості його використання у вітчизняній практиці // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. - №5 – с. 3-9. Розглядаючи державний (публічний) сектор як один з трьох секторів економіки (крім недержавного сектору та сектору домашніх господарств), російський вчений В.Макаров відносить до державного сектору державні, казенні та муніципальні підприємства, суспільні організації та бюджетний сектор (оборона, освіта, охорона здоров я, наука та ін.). О.Віссаріонов та І.Федорова вважають, що до державного сектору відносяться державні підприємства (на правах господарського відання та оперативного управління), державні установи, господарські товариства {відкриті акціонерні товариства) з часткою держвласності, що перевищує 50% статутного капіталу, а також відкриті акціонерні товариства з державною участю, в яких держава наділена правом "золотої акції". Також до державних підприємств відносять: казенні підприємства, державні або муніципальні унітарні підприємство, акціонерні компанії зі стовідсотковим державним капіталом, акціонерні компанії, в статутному капіталі яких с державний капітал Абдуллаев Н. Формирование государственного сектора экономики // Проблемы теории и практики управления. – 2003. -№5. – с.22-27, або казенні підприємства та державні підприємства на праві господарського відання, акціонерні товариства за стовідсотковим державним капіталом, акціонерні товариства, в яких державі належить контрольний пакет акцій або "золота акція", акціонерні товариства, де держпакет акцій не с контрольним Гончарова Н. Світовий досвід регулювання державного сектору економіки та можливості його використання у вітчизняній практиці // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. - №5 – с. 3-9.

На нашу думку, до критеріїв, за якими господарський об'єкт можна віднести до державного сектора економіки, є:

управління державою конкретним господарським об’єктом;

переважання державного капіталу статутному капіталі об’єкта;

статус господарського об'єкта, зафіксованій а його статуті;

переважання державної частки акціонерної власності об’єкта;

відношення об’єкту до державного холдінгу, державної фінансово-промислової групи;

наявність статусу дочірнього державного підприємства;

критерії загальної корисності.

Основним та найбільш однозначним критерієм віднесення господарських об’єктів до державного сектору економіки є управління державою діяльністю конкретного господарського об’єкта. Згідно даному критерію до державного сектору відносяться держанні підприємства |як казенні, так і не казенні, що засновані на праві господарського відання майном) та державні організації та установи.

Критерії загальної корисності вважається рядом макроекономістів певною мірою туманним, оскільки поправка на загальний інтерес зараз вводиться у велику кількість традиційних видій діяльності приватного сектора. Однак, загальна корисність та загальний інтерес можуть і мають бути критерієм віднесення господарських структур до державного сектору. Перш за все тому що, саме за допомогою державного сектору здійснюється виробництво суспільних благ. Необхідно пам'ятати, що основною мстою функціонування приватного сектору с отримання прибутку, тоді як загальна корисність може бути тільки другорядною мстою, що існує лише за умови досягнення першої основної мети. Для державного сектору саме мета досягнення загальної корисності с першою та основною, в той час як отримання прибутку, або с другорядною мстою, або в ряді випадків взагалі не ставиться за мсту.

Яскравим критерієм є переважання державної частки акціонерної власності об’єкта, якщо останній с акціонерною корпорацією. Управління акціонерною власністю фактично виступає як управління пакетами акцій. Найбільш значний вплив на діяльність акціонерних компаній здійснює той, хто розпоряджується контрольним пакетом акцій. Оскільки корпоративні право являють собою права власності на фіктивний капітал, що представлений в акціях, тому вони надають не право власності, а право управління та отримання прибутку у вигляді дивідендів. Тому держава, яка є власником не реального, а фіктивного капіталу, що представлений в акціях, мас встановити відтворенням реального капіталу акціонерних компаній. З цією метою вона мас розпоряджатися контрольним пакетом акцій. Тільки в цьому випадку