Успішний перехід до ринкової економіки передбачає також створення стабільних можливостей для розкриття інноваційного потенціалу корпоративного сектора. Від цього здебільшого залежить зростання і зміцнення приватних підприємств. Як засвідчив досвід першого десятиріччя реформ, відмінності між країнами в темпах зростання визначаються якістю не лише інвестиційного клімату, а й конкурентного середовища, а також розвиненістю малого та середнього бізнесу. Головні перешкоди останньому чинять корупція і монополізація окремих секторів, тоді як «м’яка» бюджетна дисципліна веде до збереження тих державних підприємств, на яких продуктивність неухильно знижується Ставровський Є. Про формування державного сектора економіки // Економіка України.- 1999.-№ 7.-с.12-19.

Напрошується перший загальний висновок: «перехід» до ринку, на думку ЄБРР, — процес досить тривалий і болісний. Мабуть, однаково важливим для наступного його етапу буде досягнення двох, здавалося б, взаємовиключних цілей: з одного боку, послідовності в здійсненні реформ (а тут важких політичних і часто непопулярних рішень аж ніяк не уникнути), а з другого — наявності досить широкої соціальної підтримки їх.

Висновок другий: одна з найпотужніших сил, що підпирають стабільне економічне зростання, — нові приватні підприємства, а особливо малий та середній бізнес. Тому колосальні зусилля мають бути спрямовані на їх підтримку і розширення. Саме експансія «нових» приведе до насильницької реструктуризації «динозаврів» і закладе міцну соціальну базу для підтримки реформ.

Висновок третій: глобалізація — один із потужних чинників ринкового «переходу». Країни операцій ЄБРР, як, напевно, жоден з інших регіонів світу, опинилися у самому вирі її потоку. З одного боку, глобалізація веде до змін у структурі і напрямах зовнішньої торгівлі країн, з другого — збільшує свободу вибору і маневру для виробників та споживачів. Та найголовніше — вона накладає особливу відповідальність на державу, роль якої в процесі «переходу», хоч як це парадоксально, зростає. Тому що в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів підвищується її відповідальність за створення передбачуваного інвестиційного клімату й ефективних інститутів, без яких, на думку ЄБРР, країни регіону не можуть ефективно конкурувати за капітал (як внутрішній, так і зовнішній).

Водночас роль держави зростає ще й тому, що підвищується суспільний попит на доступ до нормальної освіти, медичного обслуговування, на підтримання екологічно чистого середовища, надання елементарних засобів соціального захисту, гарантування внутрішньої економічної і соціальної безпеки. Непроста роль. Особливо якщо при цьому на перший план виходять ще й зовнішньополітичні пріоритети щодо поступової інтеграції до європейських структур.

3.2. Недосконалість чинного законодавства

Разом з тим, вагоме значення має здійснення низки додаткових заходів, необхідність яких обстоюють вітчизняні науковці та практики. Ці заходи слід згруповувати за такими основними напрямами:

закріплення інституційних основ національної моделі ДСЕ;

послідовне вирішення наявних проблем функціонування державного сектора вітчизняної економіки;

створення сприятливих передумов для подальшого розвитку ДСЕ України.

Закріплення інституційних основ національної моделі ДСЕ виступає невідкладною передумовою узгодження окремих кроків щодо його реформування та подальшого розвитку. Автор пояснює це наявністю критичного розриву між економічними та інституційними реформами, що в умовах перехідної економіки відіграють головну роль в економічній політиці.

У вітчизняному законодавстві відсутнє законодавче визначення поняття “державний сектор економіки”, що породжує численні розбіжності в його тлумаченні представниками державної влади та науковцями, а відтак й підходів до оцінки кількісних та якісних параметрів державного сектора. Крім того, досі не визначена на законодавчому рівні та практично не регулюється державою система управління ДСЕ. Відтак, цілком назрілою необхідністю, як показує автор, є прийняття низки законів, передовсім закону “Про державний сектор економіки України”, положення якого мають юридично закріпити:

сутність поняття “державний сектор економіки” та суміжних із ним понять;

ідентифікаційні критерії інституційних одиниць державного сектора національної економіки у відповідності з методикою Системи УФС;

механізми створення, реєстрації та ліквідації інституційних одиниць ДСЕ;

принципи та цілі функціонування інституційних одиниць ДСЕ;

принципи та суб’єкти управління інституційними одиницями державного сектора, їх повноваження;

персоніфіковані джерела фінансування інституційних одиниць ДСЕ;

форми та механізм реалізації державної підтримки інституційних одиниць ДСЕ;

державний орган, уповноважений здійснювати моніторинг об’єктів ДСЕ України.

Підвищення ефективності державного сектора вітчизняної економіки потрібно пов’язати із належним розв’язанням наявних проблем у його функціонуванні, передовсім шляхом:

приведення функцій та завдань ДСЕ у відповідність до його потенціалу;

підвищення керованості державним сектором при одночасній деполітизації

господарської діяльності держави;

механізму прийняття управлінських рішень, системи оцінки,

контролю та відповідальності керівництва державних підприємств і установ;

підвищення гнучкості ДСЕ та посилення його соціальної орієнтованості;

удосконалення системи фінансового контролю на всіх рівнях державної влади;

активізація процесу корпоратизації великих, зокрема стратегічних, підприємств, підвищення ефективності корпоративного управляння;

створення ефективних вертикально інтегрованих структур;

удосконалення процедури банкрутства державних підприємств, забезпечення її

прозорості та оперативності;

орієнтація попиту інституційних одиниць ДСЕ на внутрішній ринок;

посилення заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією в державних структурах.

Важливим напрямом підвищення ефективності ДСЕ в Україні, на думку дисертанта, є створення сприятливих умов для його подальшого розвитку з урахуванням інтересів окремих регіонів, галузей та сфер економіки Ставровський Є. Про формування державного сектора економіки // Економіка України.- 1999.-№ 7.-с.12-19.

Необхідності створення сприятливого макроекономічного середовища, що забезпечує високу ефективність функціонування національної економіки і, зокрема, її державного сектора. Головні з них, як уважає автор, є такі:

поглиблення інституційних перетворень, удосконалення правової системи,

забезпечення її адекватності сучасному стану та перспективам розвитку економічних

відносин;

удосконалення галузевої, відтворювальної, технологічної структури та структури ВВП, прогресивність якої впливає на усі інші структури економічної системи;

здійснення технологічної та структурної