16) накладати відповідно до законодавства на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ та організацій адміністративні стягнення;

17) порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях;

18) робити запити та одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на ГоловКРУ України завдань і повноважень.

ГоловКРУ України відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними, контролюючими органами, громадськими організаціями, а також з відповідними органами інших держав.

ГоловКРУ України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах, районах у містах, у тому числі міжрайонні контрольно-ревізійні відділи.

ГоловКРУ України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

4. Пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового забезпечення державного фінансового контролю

Сьогодні діяльність контрольних установ здійснюється за відсутності чіткої взаємодії. По суті, державний фінансовий контроль на практиці діє не як єдина система, а існує у формі відокремлених ланок. Останні, як правило, в автономному режимі виконують властиві їм завдання й функції, які визначаються численними законами, указами Президента України, постановами уряду та іншими нормативно-правовими актами. Зрозуміло, що у таких умовах трапляються неузгодженість, дублювання, відсутність взаємодії, а іноді й суперечності. Це насамперед призводить до недостатньої ефективності в діяльності органів фінансового контролю, розпорошення та надмірного витрачання людських і фінансових ресурсів, правового й методологічного хаосу, В результаті одні й ті самі суб'єкти контролю протягом року перевіряються неодноразово, інші - взагалі не контролюються. Отже, чинна система фінансового контролю застаріла, не враховує реалій сьогодення, суперечить принципам побудови демократичної держави і потребує невідкладного, належним чином опрацьованого, якісного реформування.

Питання реформування державного фінансового контролю стало предметом уваги як європейських організацій, що співпрацюють з Україною, так і Президента України та уряду. У 2001 році Кабінет Міністрів України затвердив план організаційних заходів стосовно вдосконалення системи фінансового контролю в Україні. На його виконання розроблено й затверджено Указ Президента України від 25 грудня 2001 року №1251/2001 "Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері". Проте ми вже звикли, що у нас усі добрі наміри чи програми, як правило, здійснюються через кількісні показники. На жаль, досі таку саму ситуацію маємо і в питанні реформування державного фінансового контролю.

Сьогодні існує понад 10 законопроектів, підготовлених народними депутатами, які пропонують тим чи іншим шляхом реформувати систему державного фінансового контролю, та 2 урядових. Як правило, вони зводяться, за своєю суттю, до ролі регламентних документів, які містять перелік і підпорядкування контрольних органів і нормативних актів, що регулюють організацію наявного фінансового контролю в країні, у тому числі у сфері діяльності вищих органів державної влади, в системі місцевого самоврядування, внутрішньовідомчого, комунального та незалежного фінансового контролю, об'єкти перевірки тощо. В окремих випадках запропоновані законопроекти допускають визначення статусу певних контрольних органів, які не базуються на чинному законодавстві, неправомірно відносять до органів фінансового контролю окремі органи виконавчої влади.

Ці проекти законів не визначають належним чином поняття державного фінансового контролю, системи органів фінансового контролю, особливостей його здійснення щодо установ, які утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, загальнодержавних позабюджетних фондів, державних (казенних), акціонерних та приватних підприємств. Не приділено належної уваги юридичному статусу працівників контрольних служб, який би гарантував незалежність від втручання органів влади, захист і гарантії у випадках протиправних дій, спрямованих проти них. Єдине, що об'єднує практично всі законопроекти, це неприховане намагання їхніх авторів вирішити вузьковідомчі інтереси, тобто посилити повноваження одних контрольних органів і принизити повноваження "конкурентів", розв'язати на власну користь Інші питання, які стосуються завдань, повноважень та функцій. Є навіть законопроект, автори якого пропонують визначити головним органом державного фінансового контролю Міністерство фінансів, яке безпосередньо здійснює роботу щодо формування й виконання державного бюджету.

Механічне визначення державного фінансового контролю без урахування його економічної природи та місця у фінансовій системі не дає змоги здійснити якісне його реформування. Якими ж бачаться головні засади реформування державного фінансового контролю? Якщо не брати до уваги суб'єктивних чинників, що безумовно впливали на авторів згаданих законопроектів, то головною об'єктивною причиною, яка не дала можливості підготувати якісний законопроект, був брак чіткої концепції щодо проведення цієї роботи. Тому, на нашу думку, законодавчій роботі у цій сфері має передувати розроблення відповідної концепції, яка б визначала правові й організаційні засади створення цілісної системи державного фінансового контролю, систему контрольних органів, сфери їхньої діяльності, основні завдання й повноваження та порядок взаємодії. До суб'єктів державного фінансового контролю слід віднести тільки органи, які здійснюють безпосередньо контрольні функції: Рахункову палату, Державну контрольно-ревізійну службу й органи відомчого контролю. Завдання і повноваження щодо здійснення окремих специфічних контрольних функцій іншими державними органами (фіскальні органи, Національний банк, спеціальні комісії, агентства тощо) вже визначені або ж мають визначатися окремими законами та іншими нормативними документами і не повинні бути предметом цієї концепції.

Вкрай важливим є визначення завдань і мети державного фінансового контролю, методологічних основ його формування, врахування як накопиченого власного, так і зарубіжного досвіду. На жаль, переважною більшістю авторів