Концепція створення єдиної системи державного фінансового контролю повинна дати чітке поняття категорії державного фінансового контролю, його принципів, системи, завдань, пріоритетів, основних видів і порядку здійснення. Вважаю за доцільне встановлення обов'язкового періодичного аудиту для всіх суб'єктів підприємницької діяльності й відповідальності аудиторських фірм і безпосередньо аудиторів за об'єктивність і повноту контролю. Так само доцільно визначити правовий статус аудиторського висновку, як документа, і сферу його використання. Стрижнем цієї концепції має стати розподіл державного фінансового контролю на парламентський та урядовий. Безумовно, як законодавча, так і виконавча гілки влади повинні здійснювати контрольні функції. Це відразу зніме причини дискусії останніх років щодо визначення головного органу державного фінансового контролю, дасть можливість послідовно й концептуально удосконалюватися методологічній базі єдиної системи державного фінансового контролю.

На мою думку, проблема визначення пріоритетності того чи іншого контрольного органу надумана і насамперед виникає через брак чіткого розподілу завдань, повноважень та функцій, їхнього дублювання. Щодо цього цікавим є такий аспект. Наукова думка у фінансовій сфері та практика діяльності уже давно розподілили контроль на три головні форми: попередній, поточний і подальший. Узявши цей критерій за основу у розробленні вищезгаданої концепції, ми матимемо чітке структурування, тому що абсолютна більшість контрольних відомств має свої досить специфічні завдання, чітко визначену сферу діяльності й працює за першими двома формами контролю. Головна проблема виникає при організації подальшого контролю, у розподілі завдань і повноважень між Рахунковою палатою, Головним контрольно-ревізійним управлінням та реанімованим відомчим контролем.

Сьогодні держава має понад 15 тисяч розпорядників і отримувачів бюджетних коштів. В економічній площині держави діє понад 800 тисяч платників податків, із них отримують ті чи інші пільги з оподаткування понад 100 тисяч. Вищеназвані показники свідчать, що поле контрольної діяльності достатнє для всіх контрольних органів. Звісно, для забезпечення елементарного порядку та фінансової дисципліни треба бодай раз на два роки здійснювати перевірку законності, ефективності й цільового використання бюджетних коштів, функціонування й використання державної власності, взаємовідносин платників податків із державою тощо. Тому вважаємо, що головною функцією Державної контрольно-ревізійної служби має стати контроль за законністю, ефективністю й цільовим використанням державних коштів кожним розпорядником бюджетних коштів і їхнім отримувачем.

Складніша ситуація з Рахунковою палатою. Занепокоєння викликає той факт, що в багатьох вищезгаданих законопроектах чітко простежуються намагання принизити роль парламентського контролю взагалі й Рахункової палати зокрема як незалежного конституційного органу державного фінансового контролю. Ігноруються загальноприйняті світові стандарти, основні принципи державного фінансового контролю, проголошені Лімською декларацією, яка була прийнята ще 1977 року на IX Конгресі міжнародної організації вищих органів державного фінансового контролю (INTOSAI), а також положення статутів цієї організації та Європейської організації вищих контрольно-фінансових установ (EUROSAI). Згідно з їхнім статутом повноваження вищої контрольної установи держави повинні бути визначені Конституцією, що є гарантом стабільності.

До речі, Рахункова палата входить до складу цих організацій. Шестирічна практика діяльності такого важливого органу державного фінансового контролю засвідчила, що Рахункова палата не повинна зосереджуватися лише на бюджетних проблемах. Завдання, повноваження та функції Рахункової палати мають принципово відрізнятися від інших державних органів фінансового контролю хоча б тому, що ця інституція, як конституційний орган, перебуває поза виконавчою владою і покликана здійснювати фінансовий контроль за нею від імені Верховної Ради України та в інтересах усіх платників податків, тобто суспільства в цілому. Її діяльність має переорієнтовуватися від контролю за фінансовими потоками до контролю за ефективністю використання бюджетних коштів, як мінімум, а максимум - це визначення ефективності діяльності відповідного міністерства. Тобто результатом перевірки має стати відповідь на питання: як працює та чи інша державна установа, споживаючи кошти, які вона отримує з бюджету ?

Платники податків мають бути упевнені, що кошти, які вони сплачують до державної скарбниці, використовуються не просто за цільовим призначенням, а й ефективно. Тільки в такому разі ми наведемо порядок у сплаті податків і реально й за всіма вимогами доб'ємося дотримання платіжної дисципліни. Таким чином, Рахункова палата має здійснювати насамперед не фінансовий аудит, а аудит ефективності використання державних фінансів та державного майна .

На мій погляд, законопроекти, які стосуються бюджетних питань, від проекту бюджету до інших законопроектів, прийняття яких потребує додаткових бюджетних витрат, а також змін податкового законодавства, повинні проходити експертизу в Рахунковій палаті. Це дасть змогу налагодити ефективну й незалежну експертизу законопроектів у частині фінансових питань. Тим більше, що у Рахункової палати вже є напрацьований досвід експертної та аналітичної роботи у цьому напрямку.

Не повинні залишитися осторонь і питання розроблення пропозицій, що стосуються удосконалення фінансового, бюджетного, податкового та митного законодавств. Із метою забезпечення цілісної системи державного фінансового контролю до сфери повноважень Рахункової палати слід віднести контроль за ефективністю всієї діяльності Національного банку, а не лише виконання його кошторису. Немає сумніву, що повинні зберегтися й окремі функції, які