Встановлення єдиних або диференційованих ставок має на меті створення однакових або різних умов оподаткування для платників відповідних податків.

Залежно від методу побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (у гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування у грошовій формі). Відносні (відсоткові) ставки, у свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні та регресивні.

Постійними (незмінними) є єдині ставки, які не змінюються залежно від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вартість). їх застосування спрощує стягнення податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивними є ставки, розмір яких збільшується зі збільшенням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення податку з транспортних засобів). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується до всього об'єкта оподаткування, у тому числі в межах встановлених інтервалів його збільшення (наприклад, встановлення підвищених ставок утримання податку з транспортних засобів залежно від його збільшення за встановленими інтервалами). При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується не до всього об'єкта оподаткування, а лише до частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження.

Регресивними є ставки, розмір яких знижується в міру збільшення об'єкта оподаткування. При цьому податок з доходу встановлюється у твердих сумах залежно від розміру доходу. Наочно це показано в табл. 4.1.

Регресивні ставки встановлюються на об'єкти оподаткування, у розвитку яких держава зацікавлена.

В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

При встановленні цих ставок необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків.

Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об’єкта оподаткування. Вона має фізичні (гектар, квадратний метр) і вартісні одиниці (у гривнях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницями оподаткування є гектар, соті гектара, квадратні метри. Якщо використовується фізичне вимірювання, одиниця оподаткування більш точно відображає об’єкт оподаткування і відповідно більш доступна і проста в розрахунку плати за землю. Грошове вимірювання об’єкта оподаткування може бути безпосереднім (наприклад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередковане грошове вимірювання одиниці оподаткування менш точне, певною мірою відносне, оскільки може змінюватися зі зміною цін. Тому по можливості, при оподаткуванні необхідно встановлювати одиницю оподаткування у фізичному вимірюванні, що сприятиме більш точному розрахунку податків.

Податковий період (період оподаткування) - це час, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги з податків. Вони виражаються в повному або частковому звільненні платників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому порядку за окремими видами податків або платників з урахуванням їх платоспроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовуються такі види пільг: неоподатковуваний мінімум об’єкта оподаткування (наприклад, при утриманні податків із заробітної плати); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фізичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення обсягів об'єкта оподаткування через вирахування з нього окремих видів пільг (зменшення оподатковуваного доходу на суму емісійного доходу при розрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю тощо).

Список використаної літератури:

Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1997.

Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. — К., 2000.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995.

Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К.: Либідь, 1995.

Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. — К.: Либідь, 1993.

Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. -К.:Вид-воКНЕУ, 2003.

Філімоненков О. С Фінанси підприємств: Навч. посіб. — К: МАУП, 2003.

Финансы /Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Фінансова діяльність підприємств: Підручник / О. М. Бандурка та ін. — К.:Либідь, 2002.

Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К: Вид-во КНЕУ, 2002.