влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розши-рює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його су-спільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в прин-ципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій влад-них (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об’єктом одержання ха-бара традиційно визнається не принцип оплати праці служ-бовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функ-цій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспіль-ству, а тому, хто його «купив» за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в ре-зультаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається «пошкодження» системи управління, «продаж влади».
Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб’єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом непра-вомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отри-муючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу «ти мені - я тобі», ми маємо справу з так званим «корупціонером-альтруїстом». На прак-тиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія влад-них повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповнова-женою на виконання функцій держави, владою чи посадо-вими повноваженнями саме за відсутності прагнення задо-вольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб є засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і «альтруїзм» навпаки, коли особа задовольняє приват-ний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, у тому числі матері-ального характеру), не очікуючи відповідної взаємності. Однак такі випадки можуть бути віднесені до корупції лише за умови, що особа, уповноважена на вико-нання функцій держави, яка отримує винагороду чи послу-ги, усвідомлює, що факт надання таких винагород чи по-слуг безпосередньо пов’язані з її офіційним статусом. Зок-рема, це стосується випадків одержання такою особою не-законної винагороди не за виконання чи невиконання будь-яких конкретних дій, а за добре ставлення, заступництво, потурання тощо див.: Постанова Пленуму ВСУ від 7 жовтня 1994 р. “Про судову практику в справах про хабарництво” (п. 3) // Постанови Пленуму ВСУ в кримінальних справах., Х.: Одісей, 2000..
Другий варіант корумпованої поведінки, як вже зазна-чалось вище, полягає у тому, що суб’єкт корупції задоволь-няє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємо-дія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні зло-чину).
Обидва ж варіанти об’єднує те, що як у першому, так і в другому випадках, суб’єкт корупційних діянь задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес третіх осіб за допомогою неправомірного використання офіційно наданих йому вла-ди або посадових (службових) повноважень.
Обидва зазначені варіанти об’єднує також те, що неза-конне використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з ньо-го випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необгрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими. Поява такої нічим не аргументованої переваги і є, як зазначають окремі дослід-ники, початковий показник корумпованої поведінки поса-дової особи, яка її допустила. Необґрунтованість такого пріоритету полягає в тому, що особа набуває його виключ-но за рахунок неправомірного використання наданої їй влади чи посадових (службових) повноважень. Офіційні повноваження використовуються не за призначенням - в інтересах суспільства і держави, а в приватних (особистих, третіх осіб, групових тощо) інтересах.
Схеми корупційної поведінки. Якщо спробувати описати ці варіанти механізму корупції за допомогою умов-них схем корумпованої поведінки, то вони зводитимуться до таких:
1. «Ти мені - я тобі» (взаємодія суб’сктів корумпованих відносин здійснюється на матеріальній основі). Це най-більш поширена, найбільш типова і найбільш ефективна з точки зору досягнення результату корупційної діяльності схема корумпованих відносин, яка на побутовому рівні від-ображається фразою «не підмажеш - не поїдеш».
Правова оцінка дій суб’єктів корумпованих відносин при такій схемі залежить від багатьох обставин, зокрема, від статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, характеру вчинюваних дій, належності ініціативи незаконної матеріальної винагороди, наявності примусу до такого роду дій тощо. Так, якщо суб’єктом корупції є поса-дова особа, то одержання нею незаконної матеріальної ви-нагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку винагороду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадових повноважень, утворює склад одержання хабара, а надання зазначеної винагороди - склад давання хабара. Якщо ж таку винагороду одержав праців-ник державної установи чи організації, який не є посадо-вою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища, його дії за наявнос-ті необхідних підстав утворюють склад злочину, передба-ченого ст. 191-2 КК (одержання незаконної винагороди працівником державної установи чи організації). Надання матеріальних благ або вигод майнового характеру у таких випадках не є кримінально