до зростання кількості випадків хабарництва. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ, у 1990 р. в Україні було зареєстровано 420 випадків одержання хабара (ст. 168 КК), 55 - посередництва в хабарництві (ст. 169 КК) і 524 - давання хабара (ст. 170 КК). У наступних роках ці цифри були такими: у 1995 р. відповідно 1187, 84 і 589, у 1996 - 1286, 77 і 542, у 1997- 1540, 76 і 600, у 1998 - 1641, 89 і 718. У 1999 - 1514, 109, 703.
Таким чином, якщо у 1990 р. в Україні було зареєстро-вано 999 випадків хабарництва, то у 1999 р. кількість таких злочинів вже становила 2326 (+ 232,8%). При цьому най-більшу кількість зазначених злочинів було зареєстровано у 1998 р. (2448), а найменше - у 1990 - 1993 рр. (відповідно 999, 1008, 988, 1136). За цей період найбільше зросла кіль-кість одержання хабарів - більше ніж у три рази, у той час, як кількість посередництв у хабарництві лише удвічі, а да-ванні хабара - всього на 74,5%.
Якщо говорити про осіб, засуджених в Україні за хабар-ництво, то їх кількість є значно меншою за кількість вияв-лених фактів хабарництва. За офіційними даними Мініс-терства юстиції, кількість засуджених за хабарництво харак-теризується показниками, наведеними у таблиці.
Рік | Засуджено осіб
за одержання хабара
(ст. 168 КК) | за давання хабара (ст. 170 КК) | За посередництво у хабарництві
(ст. 169 КК)
1990 | 77 | 113 | 5
1991 | 111 | 68 | 3
1992 | 76 | 51 | 2
1993 | 118 | 76 | 9
1994 | 213 | 73 | 8
1995 | 209 | 62 | 11
1996 | 306 | 123 | 9
1997 | 305 | 165 | 13
1998 | 351 | 153 | 4
1999 | 315 | 126 | 10
2000 | 383 | 122 | 6
Аналіз наведених статистичних даних дає змогу конста-тувати факт суттєвих розбіжностей між кількістю зареєст-рованих фактів хабарництва і кількістю осіб, засуджених за його вчинення. Наприклад, за виявленими у 1990 р. 420 фак-тами одержання хабара було засуджено лише 77 осіб, у 1997 р. за виявленими 1540 такими фактами - всього 305 осіб. Ще більш разючою ця різниця є для посередництва у хабарницт-ві, за вчинення якого засуджується всього по кілька осіб, у той час як за статистикою МВС таких фактів щорічно вияв-ляється 70-80. І це при тому, що питома вага засуджених за хабарництво серед засуджених за посадові злочини постійно зменшується. Так, якщо у 1993 р. із засуджених за посадові злочини був засудженим за хабарництво приблизно кожний другий, то в 1998 р. таким був уже лише кожний шостий.
Дослідження свідчать про те, що із виявлених фактів хабар-ництва по порушених по ним кримінальних справ до суду до-ходить лише менше половини (приблизно 40%) таких справ Шалгунова С. А. Питання попередження хабарництва та корупції в органах внутрішніх справ // Конститутійні гарантії захисту людини у сфері правової діяльності. Дніпропетровськ: 1999. – с. 232.
.
Результати застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Як уже зазначалося вище, статистичні показники щодо правопорушень, відповідальність за які встановлена Законом України «Про боротьбу з корупцією», у відповідних офіційних звітах зафіксовані досить чітко. Інша справа, наскільки вони точно відображають реальний стан щодо вчинення таких правопорушень. Але це питання дещо іншої площини, а саме ефективності діяльності відповідних правоохоронних органів.
Дослідження результатів застосування відповідними правоохоронними органами Закону України «Про боротьбу з корупцією» дозволяє створити таку картину щодо стану, структури, динаміки правопорушень, відповідальність за які визначена зазначеним законом.
У 1997 р. (форма 1 «кор.», яка містить статистичну ін-формацію про порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», ведеться з 1997 р.) за порушення зазначеного протоколу в Україні було складено 6346 адміністратив-них протоколів. До суду було направлено 5422 протоколи (85,4%). За даними М. І. Камлика та Є. В. Невмержицького, із 4959 (решта 463 протоколи, судячи з усього з різних при-чин були повернуті судами ініціаторам їх складення) адмі-ністративних справ про порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», які були розглянуті у 1997 р. суда-ми, 3050 (61,5%) провадженням закриті. У ряді областей питома вага закритих справ цієї категорії ще більша: Рів-ненська - 74,%, Житомирська - 77,6%, Вінницька - 79,7%, Миколаївська - 80,2%, м. Севастополь - 83,8%. Причинами такого стану справ зазначені автори називають низький професіоналізм співробітників, які допускають численні порушення вимог законодавства, недоліки оформлення відповідних матеріалів, складання протоколів про такі по-рушення співробітниками, які не мають на
це повноважень, невиправдане зволікання зі збором матеріалів, несвоєчасне направлення їх до суду, перебіг строків давності притяг-нення до адміністративної відповідальності Камлик М. І. Невмержицький Є. В. Про результати дослідження проблем, що пов’язані з протидією корупції в Україні. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2000. – № 2. – с. 92 – 101.
.
Найбільша кількість виявлених порушень Закону України «Про боротьбу з корупцією» припадає на 1998 рік (6909). У 1999 р. спостерігався спад офіційно зафіксованих порушень такого роду - цього року правоохоронними органами було складено 5751 протокол про такі правопорушення.
Якщо проаналізувати склад осіб, які притягуються до відповідальності за порушення