Особливість суб’єктивної сторони полягає у тому, шо шляхом зловживання посадова особа переслідує особистий інтерес чи прагне задовольнити інтерес третіх осіб. При цьому такий інтерес не обов’язково має бути корисливим. Це може бути будь-який особистий інтерес.

З огляду на це, видається, що ознаками, які визначають сутність корупційних злочинів, є:

1) особлива сфера соціальних відносин, в якій можливе вчинення коруп-ційних злочинів, - сфера державного управ-ління та місцевого самоврядування;

2) неправомірне використання (зловживання) посадо-вою особою наданої їй влади або свого посадового стано-вища;

3) задоволення шляхом такого зловживання особистого інтересу чи інтересу третіх осіб;

3) спеціальний суб’єкт - особа, уповноважена на вико-нання функцій держави. Якщо адаптувати цю формулу до положень чинного кримінального законодавства, то - це посадова особа органу державної влади або органу місце-вого самоврядування. У цьому зв’язку з категорії корупцій-них злочинів, слід виключити зловживання повноваження-ми особами, які виконують управлінські функції в комер-ційних та інших організаціях і за цією ознакою за чинним -кримінальним законодавством визнаються посадовими осо-бами. Посадові особи таких організацій мають різні повно-важення, різний статус, різні завдання тощо. Отже, для них навіть не можуть бути встановлені однакові обмеження, пов’язані із зайняттям тих чи інших посад.

Деякі автори обґрунтовують необхідність звуження кола суб’єктів корупційних злочинів ще й певною доцільністю, а саме з точки зору можливостей забезпечення дійового кон-тролю за діяльністю суб’єктів корупції, недопущення з їх боку корупційних діянь, виявлення таких і їх розслідуван-ня. Слід погодитись з С. В. Максимовим, який стверджує. що «інтересам боротьби з корупцією сприяло б звуження суб’єктів корупції і віднесення до них тільки державних службовців, що дозволить забезпечити необхідний рівень відповідного контролю, у тому числі фінансового. Необ-хідний облік ресурсів правоохоронної системи, інакше вона не «відреагує» на нові закони».

Таким чином, корупційними можна визнати злочини, які полягають у неправомірному використанні (зловжи-ванні) посадовими особами органів державної влади або органів місцевого самоврядування наданої їм влади або свого посадового становища в особистих інтересах або ін-тересах третіх осіб.

Види корупційних злочинів. Аналіз кримінального законодавства через призму зазначених вище положень дозволяє віднести до категорії корупційних злочинів такі суспільно небезпечні діяння, як одержан-ня хабара (ст. 168), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166), посадова підробка (ст. 172), розкра-дання державного або колективного майна шляхом зло-вживання посадовим становищем (ст. 84), винесення суд-дями завідомо неправосудного рішення (ст. 176), втручання у вирішення судових справ з використанням посадового становища (ст. 176-1), втручання у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, безпеки з викорис-танням посадового становища (ст. 189-3), зловживання вій-ськової посадової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254) та інші. Власне за описаними вище ознаками корупційним може бути визнано будь-який умисний злочин, який учиняється посадовою особою органу державної вла-ди або органу місцевого самоврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих моти-вів, іншої особистої заінтересованості або для задоволення інтересів третіх осіб (таких злочинів у чинному КК, а також у проекті нового КК України понад тридцять). При цьому, одна частина з таких злочинів може бути безумовно визна-на корупційними, інша - зарахована до категорії корупційних лише з певним застереженням, тобто лише за певних умов їх вчинення.

Так званими безумовно корупційними злочинами є су-спільне небезпечні діяння, всі ознаки яких, що вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи за необхід-ності випливають з його змісту. До них, зокрема, відно-сяться одержання хабара (ст. 168 КК), зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), розкрадання дер-жавного або колективного майна з використанням посадо-вого становища (ст. 84 КК), притягнення завідомо невинно-го до кримінальної відповідальності (ст. 174 КК), винесення суддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 176 КК), зловживання військової поса-дової особи владою чи посадовим становищем (ст. 254 КК). Ці злочини можуть бути вчинені лише посадовими особа-ми, завжди пов’язані із зловживанням наданих їм влади або посадових повноважень, завжди вчиняються з корисливої або іншої заінтересованості Мельник М. І. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. – 2000. - № 11. – с. 126 – 130.

.

Єдине, що заплутує ситуацію з однозначним визнанням окремих із зазначених злочинів корупційними, - це можли-вість їх вчинення не лише у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Йдеться про такі посадові злочини, як одержання хабара (ст. 168 КК) та зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК).

Як відомо, чинне кримінальне законодавство (ст. 164 КК) визнає певних осіб посадовими незалежно від сфери їх діяльності. Такими можуть бути визнані особи, які за-ймають відповідні посади чи виконують відповідні функ-ції в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, на підприємствах приватної чи колективної форм влас-ності (у тому числі спільних, кооперативних та інших) тощо.

Такий стан речей у науковій літературі визнається не-правильним, оскільки суб’єктом посадових злочинів має бути не просто посадова особа, а публічна посадова особа. Відповідальність за зловживання посадовими особами сво-їм офіційним статусом має бути диференційована хоча б з огляду на те, що такого роду діяння, вчинювані посадовими особами