органів державної влади та органів місцевого само-врядування, та вчинювані посадовими особами інших уста-нов, підприємств та організацій, посягають на різні об’єкти. На необхідність такої диференціації неодноразово вказува-ли багато вітчизняних учених (О. Я. Свєтлов, С. В. Трофімов, О. О. Дудоров). Однак, ситуація у цьому плані залишається незмінною, більше то-го, вона перенесена і в проект нового КК України, в якому зберігся існуючий підхід щодо визначення посадової особи. І якщо не відбудеться принципових змін у цьому питанні при прийнятті нового КК в цілому, то і надалі доведеться керуватися положеннями щодо визначення поняття поса-дової особи, які закладені у чинному КК, усвідомлюючи при цьому, що сьогоднішнє законодавче визначення посадової особи «суперечить юридичній природі посадових злочинів».
До так званих умовних корупційних злочинів відносяться злочини, вчинен-ня яких не завжди супроводжується озна-кою корупційності - в одних випадках вони мають корупційний характер, в інших - ні. Це, як правило, пов’язано з законодавчим описанням ознак суб’єкта злочину (може вчинятися і непосадовими особами) та суб’єктивної сторо-ни злочину (для наявності складу злочину закон не вимагає корисливої мотивації чи іншої особистої заінтересо-ванос-ті). До цієї категорії корупційних злочинів відносяться, зо-крема: порушен-ня законодавства про бюджетну систему України (ст. 80-3 КК), видання нормативних актів, якими змінюються доходи і розходи бюджету всупереч встанов-леному законом порядку (ст. 80-4 КК), перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 127 КК); підробка вибор-чих документів, приписка або неправильний підрахунок го-лосів (ст. 128 КК); порушення таємниці голосування (ст. 129 КК); порушення посадовою особою законодавства про рефе-рендум (ч. ч. 2 і 3 ст. 129 КК); порушення недоторканності житла громадян (ст. 130 КК), переслідування громадян за критику (ст. 134-1 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), провокація хабара (ст. 171 КК), посадова підробка (ст. 172 КК), завідомо незаконний арешт, затримання або привід (ст. 173 КК), примушення давати показання (ст. 175 КК), невиконання судового рішення (ст. 176-4 КК), бездіяльність військової влади (ст. 254-3 КК) –суб’єктивна сторона цих складів злочину не пов’язується з корисливою або іншою особистою заінтересованістю; пору-шення рівноправності громадян залежно від їх расової, на-ціональної належності чи ставлення до релігії (ст. 66 КК), протидія законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8 КК), втручання у вирішення судових справ (ст. 176-1 КК), втру-чання у діяльність працівника прокуратури, органу внутріш-ніх справ, безпеки (ст. 189-3 КК) – суб’єктом цих злочинів можуть бути як приватні, так і посадові особи (вчинення їх посадовою особою утворює кваліфікований склад таких злочинів).
За умов вчинення таких злочинів посадовою особою і переслідування корисливого чи іншого особистого інтересу є всі підстави визнавати їх корупційними.
Особливе місце у питанні визнання того чи іншого зло-чину корупційним належить даванню хабара. Ця особли-вість зумовлена трьома моментами: 1) віднесенням законом давання хабара до посадових злочинів; 2) загальним суб’єктом його вчинення; 3) нерозривним зв’язком давання хабара з одержанням хабара.
Абсолютна більшість авторів, які так чи інакше у своїх роботах (у тому числі дисертаційних дослідженнях) торка-лись цього питання, однозначно вважають давання хабара корупційним злочином. Таким чином, давання хабара ви-знається злочином, якій безумовно відноситься до категорії корупційних. Така позиція видається спірною, оскільки цьо-му злочину не властиві щонайменше дві визначені вище ознаки, які характеризують злочин як корупційний: на-явність спеціального суб’єкта і можливість зловживання суб’єктом давання хабара владою або посадо-вим становищем.
Безумовно, давання хабара може бути вчинена посадо-вою особою з використанням наданої їй влади або своїх посадових повноважень і бути спрямованою для задово-лення особистого, у т. ч. і корисливого інтересу. Але й у такому випадку відсутні підстави для безумовного відне-сення дачі хабара до категорії корупційних злочинів. По-перше, як уже зазначалось, для цього немає достатніх зако-нодавчих підстав, а, по-друге, вчинення посадовою особою таких дій виходить за рамки складу давання хабара і потре-бує додаткової кваліфікації за ст. 165 КК, яка передбачає відповідальність за такий корупційний злочин як зловжи-вання владою або посадовим становищем.
За будь-яких обставин давання хабара може бути ви-знана корупційним злочином лише умовно, як це до речі, має місце з визнанням цього злочину посадовим. Сам по собі факт розміщення його у главі «Посадові злочини» не є підставою того, що давання хабара - посадовий злочин у повному розумінні цього слова. Віднесення давання хабара до посадових злочинів обумовлене лише одним моментом - нерозривним зв’язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. Інакше кажучи, давання хабара, як, до речі, і посередництво в хабарництві, відносяться до по-садових злочинів тому, що вони разом з одержанням хабара утворюють необхідну співучасть. Особливість зазначених злочинів (давання хабара і одержання хабара) полягає в тому, що одержання хабара неможливе без його давання, і, навпаки, давання хабара неможливе без його одержання. Ця особливість (нерозривний зв’язок з коруп-ційним злочи-ном) є також підставою для умовного віднесення давання хабара до корупційних злочинів.
Особливістю корупційних злочинів є те, що, з одного боку, будучи об’єднаними за вищезазначеними ознаками в окрему групу злочинів вони можуть бути складовими інших груп злочинів, які утворю-ються за формальними чи не формаль-ними ознаками. Так, за формальними ознаками (місцем розташування конкретного корупційного злочину у тому чи іншому розділі Особливої частини КК) корупційні злочини можуть входити до більшості із