визначених законом кате-горій злочинів (злочинів проти держави - ст. 66, 80-1, 80-3, 80-4 КК, проти державної та колективної власності - ст. 84 КК, злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина - ст. 130, 133, 134-1 КК, господарських злочинів - ст. 148-7 КК, посадових злочинів - ст. ст. 165, 166, 168, 171, 172 КК, злочинів проти правосуд-дя - ст. ст. 173, 174, 175 КК, злочинів проти порядку управ-ління - ст. 189-3 КК, злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я - 227-1 КК, військових злочинів - ст. ст. 254, 254-2, 254-3 КК). За не-формальними (змістовними) ознаками корупційні злочини можуть входити до складу економічних, фінансових злочинів, злочинів, вчинюваних організованими злочинними групами (організована злочинність) тощо.
З іншого боку, знову ж таки, будучи об’єднаними за комплексом притаманних лише їм ознак, корупційні зло-чини за своїм змістом не збігаються із жодним іншим ви-дом злочинів, утвореним як за формальними, так і нефор-мальними ознаками. Це повною мірою стосується і такого виду злочинів, як посадові злочини (глава VII Особливої частини КК України), з якими найчастіше ототожнюють корупційні злочини. Річ у тому, що не всі посадові злочини є корупційними (взяти ту ж халатність, яка за ознаками суб’єктивної сторони не може бути визнана корупційним злочином, оскільки вчиняється з необережності), і не всі корупційні злочини у свою чергу є посадовими (у розумінні глави VII чинного КК України).
Що стосується корупційної злочинності, то її можна визначити як сукупність зумисних злочинів, учинених посадовими особами органів державної влади та органів місцевого са-моврядування з використанням влади або свого посадового становища з корисливих мотивів, іншої особистої заінтере-сованості або для задоволення інтересів третіх осіб.
Корупційну злочинність, як і злочинність загалом, харак-теризують такі показники як її стан, структура, динаміка. Ці показники корупційної злочинності, а також деякі інші особливості, які її характеризують у кримінологічному пла-ні, розглянуті нижче у розділі, присвяченому рівню, струк-турі та тенденціям розвитку корупції в Україні.
Розглянуті аспекти не вичерпують повного розв’язання розглядуваної проблеми (окремі з них у вітчизняній літера-турі висвітлюються вперше, до того ж лише у постановному плані), однак вони з достатньою очевидністю свідчать про незаперечну актуальність їх дослідження в сучасних умовах розвитку нашого суспільства, у тому числі визна-чення поняття, сутності корупційних злочинів, вирішення питань їх кваліфікації, поняття корупційної злочинності, співвідношення її з іншими видами злочинності тощо.
Висновки:
1. Виділення такого виду злочинів, як корупційні, логічно випливає з чинного законодавства і обумовлено потребами кримінально-правової науки і практики. Зокрема, воно на-дає можливість більш чітко з’ясувати соціальну та правову сутність корупції і забезпечити комплексний підхід до протидії їй, сконцентрувавши основну увагу на найбільш небезпечних проявах цього явища, якими є корупційні злочини.
2. Корупційні злочини об’єднуються в окрему групу не за формальним розташуванням у системі Особливої час-тини КК, а за цілим рядом спільних і обов’язкових для всіх їх об’єктивних і суб’єктивних ознак змістовного ха-рактеру.
3. Залежно від законодавчого описання їх ознак коруп-ційні злочини можуть бути поділені на два види: 1) так звані безумовно корупційні (всі ознаки, які вказують на їх корупційний характер, зазначені в законі чи з необхідністю випливають з його змісту); 2) так звані умовно корупційні злочини (описання їх ознак в законі свідчить про те, що їх вчинення не завжди має корупційний характер).
Механізм корупційних відносин
Визначення механізму корупційних відносин у науковій літературі. Питання про механізм корумпованих відносин (корупційної поведінки) у розв’язанні розглядуваної проблеми відноситься до ключових. З’ясування механізму корумпованих відносин дозволяє більш глибоко і точно визначити соціальну сутність і правову природу корупції, її види, закономірнос-ті розвитку, а зрештою - виробити адекватні заходи проти-дії цьому злу.
Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що пи-танню визначення механізму корупції з боку науковців не приділяється належна увага, до того ж у теорії права воно вирішується неоднозначно. Пояснюється це рядом момен-тів, зокрема, складністю зазначеного питання, різними під-ходами щодо його вирішення, а також недооцінкою його значущості для антикорупційної діяльності.
Більшість учених, які так чи інакше торкались проблеми визначення корупції, спеціально не зупинялись на з’ясуван-ні механізму корумпованих відносин. Але з ключових по-ложень їхнього визначення цього поняття можна дійти висновку щодо розуміння ними такого механізму.
Так, І. В. Сервецький визначає корупцію як «єднання представника державного апарату з вітчизняними і (або) за-рубіжними кримінальними формуваннями, які діють з влас-ної вигоди на шкоду політиці та економічній сфері». Та-ким чином, ключовим словом, за допомогою якого І. В. Сер-вецький визначає поняття корупції, є термін «єднання». При цьому він не уточнює, що слід розуміти під зазначе-ним терміном, що охоплюється його змістом. З характерис-тики організованих злочинних угруповань, на якій цей ав-тор далі зупиняється у своїй роботі, можна дійти висновку, що у зміст названого терміну він включає найрізноманіт-ніші види протиправної діяльності: підкуп злочинними угру-пуваннями представників державної влади, проникнення представників таких угрупувань у політичні та державні установи, утримання своїх людей на керівних посадах у таких установах за допомогою незаконно набутого капі-талу, сприяння окремим посадовим особам у їх політич-ній кар’єрі.
Отже, зазначене «єднання» І. В. Сервецький, якщо вихо-дити зі змісту його роботи, розуміє як односторонній вплив організованих злочинних угруповань на владні структури, який