головним чином здійснюється двома шляхами: 1) за допомогою підкупу державних службовців та політиків; 2) шляхом «проштовхування» своїх представників у владні структури. І хоча в подальшому І. В. Сервецький зазначає, що «однією з умов життєздатності організованих угрупо-вань є встановлення корумпованого взаємозв’язку і взаємо-відносин з представниками законодавчої, виконавчої і су-дової влади», він все ж детально не розкриває механізму корумпованих відносин, оскільки не показує у процесі та-кого «корумпованого взаємозв’язку і взаємовідносин» ролі суб’єкта корупції - корумпованих осіб законодавчої, вико-навчої і судової влади. Хоча, як відомо, без суб’єкта коруп-ції, без його відповідної поведінки, процес корумпування неможливий.
Досліджуючи корупцію в контексті проблем протидії організованій злочинності в сфері економіки та фінансів, Г. Л. Репецька розглядає корупцію, з одного боку, як спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу, захисту організованої злочинності від соціального контро-лю, а з іншого, - як спосіб збагачення чиновників, поступо-вого вростання кримінальних структур в державний апа-рат. Таким чином, Г. Л. Репецька фактично виділяє чотири окремих аспекти корупційної поведінки, а саме такі як: 1) спосіб одержання максимального прибутку від тіньового бізнесу; 2) захист організованої злочинності від соціально-го контролю; 3) спосіб збагачення чиновників; 4) спосіб поступового вростання кримінальних структур у держав-ний апарат.
З такої характеристики корупції очевидне те, що коруп-ція є вигідною справою, як власне для корупціонера (спосіб його збагачення), так і для тих осіб та структур, включаючи насамперед організовані злочинні угруповання, які задо-вольняють свій інтерес за допомогою корумпованої поведін-ки чиновника. При цьому для останніх можливе багатоці-льове використання корупційних зв’язків: для одержання прибутку, для самозахисту від дії закону та інших форм соціального контролю, для проникнення в легальні струк-тури державної влади. Така характеристика кидає певне світло на механізм корумпованих відносин, обмальовує його контур, але все ж не визначає його змісту, оскільки має загальнокримінологічний, а точніше загальносоціоло-гічний опис. Вона обмежується визначенням функціональ-ного призначення корупції як протиправної діяльності, не вказуючи на конкретні корупційні засоби досягнення від-повідних цілей. Безумовно, зазначена характеристика ко-рупції має важливе значення для розуміння соціальної сут-ності корупції, але для з’ясування механізму корумпованих відносин вона є недостатньою.
На думку О. М. Охотнікової, корупція існує як система відповідних стосунків між певними посадовими особами та кримінальним середовищем на основі протиправної діяль-ності цих посадових осіб на шкоду державним та суспіль-ним інтересам, які виявляються у різних формах.
Перевагою наведеного розуміння корупції, яке може прояснити зміст механізму корумпованих відносин, є те, що його автор розглядає корупцію, як систему стосунків. Разом з тим, не зрозумілим є те, який характер мають ці стосунки (чим зумовлені, на що спрямовані) і хто є іншою (крім посадової особи) стороною таких стосунків, оскільки термін «кримінальне середовище» не дозволяє виразно визначитись у цьому.
З більшості наведених у літературі визначень поняття корупції взагалі складно виділити однозначні і чіткі ознаки механізму корумпованих відносин поведінки, оскільки в них сама суть такої поведінки зводиться до загальних фор-мулювань, таких, як, наприклад, «порушення службового обов’язку», «корисливе зловживання владою або посадо-вим становищем» тощо.
Деякі з дослідників все ж акцентують увагу на проблемі визначення власне механізму корумпованих відносин, ро-зуміючи механізм корупції як: а) двосторонню угоду, за якої особа, що перебуває на державній чи іншій службі, нелегально «продає» свої службові повноваження або по-слуги, що засновані на авторитеті посади чи пов’язаних з ним можливостях, фізичним або юридичним особам, гру-пам (у тому числі організованим злочинним формуванням), а «покупець» отримує можливість використати державну чи іншу структуру в своїх цілях: для збагачення, законо-давчого оформлення привілеїв, ухилення від передбаченої законом відповідальності, соціального контролю і т. п.; б) вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди; в) ініціативний, активний підкуп службовців, нерідко з одночасним сильним психологічним впливом на них. При цьому зазначається, що взаємовигідна двостороння угода є найбільш поширеним механізмом корупції. За да-ними деяких досліджень, вона обопільно простежується приблизно у половині всіх випадків хабарництва, частіше, ніж пряме вимагання хабара та ініціативний підкуп, які мають місце майже однаково.
В описаному механізмі корупції А. І. Долгова виділяє особливу ситуацію, за якої «угода» полягає в тому, що осо-ба «купляється» нібито «на корню», одержуючи регулярну винагороду, не відаючи, яке «завдання» їй прийдеться вико-нувати і коли саме. У такому випадку посадова особа про-дається не фізично, а «закладає» свої повноваження, мож-ливості, зв’язки тощо. Таким чином створюються основи «тотального підкупу».
Такої ж позиції щодо механізму корупції дотримується В. Д. Лаптеакру, на думку якого в корупції присутні елемен-ти «кримінального договору», предметом якого є купівля-продаж офіційних повноважень за винагороду. Позиція цього автора, власне, базується на положеннях Закону Рес-публіки Молдова «Про боротьбу з корупцією», в якому ко-рупція розглядається як «зговір двох сторін», одна з яких пропонує чи обіцяє не передбачені законом переваги або блага, а інша, яка перебуває на службі, погоджується при-йняти чи приймає їх в обмін на виконання чи невиконання певних пов’язаних із службою дій.
Таке визначення механізму корупції базується на розу-мінні цього явища як «продажності посадової особи» і не-зважаючи на описані вище варіанти в принципі зводиться до одного - до взаємодії на матеріальній основі обох сторін корумпованих відносин – суб’єкта корупції і особи, яка за-безпечує матеріальну «оплату» його послуг (за висловом А. І. Долгової, корупціонера