З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема механізму корупції відображає лише один із можливих ас-пектів корумпованих відносин. 3 юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.

Прибічником визнання угоди механізмом корумпова-ної поведінки є також Н. О. Лопашенко. Даючи характе-ристику найбільш небезпечним проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупцінні злочини це:

1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи;

2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов’язково матеріальний);

3) угода, яка завжди суперечить чинному законодав-ству.

Особливість підходу Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазна-ченого вище російського підручника «Кримінологія» за ре-дакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш по-ширеним механізмом корупції. Крім того, обов’язковою ознакою такої угоди вона називає її протиправність. Інши-ми словами, предмет такої угоди має бути завжди незакон-ним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадок-сальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наяв-ності усіх обов’язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це, наприклад, стосується зловживання владою або поса-довим становищем (ст. 165 КК): якщо посадова особа зло-вживала владою або посадовим становищем в інтересах іншої особи, то воно визнаватиметься корупційним злочи-ном, якщо ж таке зловживання вчинялось для задоволення особистого інтересу посадової особи - ні.

Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримі-нального права, Б. В. Волженкін виділяє три основні різно-види корумпованої поведінки посадових осіб.

Перший - заволодіння посадовою особою чужим май-ном шляхом його вилучення всупереч волі власників з ви-користанням службового становища.

Другий - використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов’язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спону-кань, контрабанда, спекуляція).

Третій, «класичний» різновид прояву корупції - одер-жання посадовою особою матеріальних цінностей чи по-слуг матеріального характеру у зв’язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою - одержання хабара.

Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Од-нак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-пер-ше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов’язується виключно із задоволенням корис-ливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.

Варіанти корумпованої поведінки. Механізм корупції в може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одно-му випадку має місце взаємодія двох суб’єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв’язку прагне задовольнити свої інтереси (в окре-мих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпова-них відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб’єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який грунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може характеризуватися дво-ма ситуаціями:

1. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню-ється на матеріальній основі, коли суб’єкт, наділений влад-ними (службовими) повноваженнями, за матеріальну вина-городу вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов’язаний був у даній ситуації вчинити з ви-користанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на вико-нання функцій держави. Предметом купівлі-продажу ви-ступає влада (службові повноваження), а засобом розрахун-ку - винагорода матеріального характеру. У більшості ви-падків (коли «продавцем» влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даван-ням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов’язане типове розуміння цього явища і механізму ко-румпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матері-альні цінності, на послуги матеріального характеру.

2. Взаємодія суб’єктів корупційних відносин здійсню-ється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлю-ються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеть-ся також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також