Поняття і значення об’єктивної сторони злочину.

Стаття 2. п.1. ККУ, визнає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, тобто, сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Треба відмітити, що поряд зі складом конкретного злочину (вбивства, крадіжки, згвалтування), в теорії кримінального права виділяють загальне поняття складу злочину – поняття теоретичне, а не законодавче, у якому узагальнені ознаки, що характеризують об’єктивні і суб’єктивні ознаки всіх складів злочинів, передбачених чинним кримінальним законодавством. Таким чином у кожному складі злочину виділяють його зовнішні (об’єктивні) та внутрішні (суб’єктивні) елементи які у своєї єдності і утворюють склад злочину, конкретно – об’єктивні ознаки складу злочину: об’єкт злочину та об’єктивна сторона злочину; і суб’єктивні ознаки складу злочину: суб’єкт злочину та суб’єктивна сторона злочину;

Отже об’єктивна сторона злочину – зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину - суспільним відносинам на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність (структурні елементи суспільних відносин – суб’єкти відносин, предмети з приводу яких існують відносини, зміст відноси).

Значення об’єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності особа може бути притягнута лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі потрібні ознаки об’єктивної сторони злочину, вона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину, розмежування злочинів, відмежування злочинних діянь від не злочинних і багато в чому визначає суворість покарання встановленого в санкціях статей особливої частини ККУ за відповідні злочини.

2). Ознаки об’єктивної сторони злочину.

При виявленні злочину співробітники правоохоронних органів найчастіше у першу чергу стикаються з його об’єктивними ознаками, конкретним актом поведінки (діянням) суб’єкта у виді дії чи бездіяльності, що здійснено у певній об’єктивній обстановці, у певному місці, в певний час, із застосуванням певних засобів та пристосувань чи без такого, в певний спосіб; при цьому має місце шкода нанесена суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, та причинно-наслідковий зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, що настали. Як явищу реальної дійсності, ці ознаки притаманні будь якому злочину, без них злочину бути не може. Таким чином усі ознаки об’єктивної сторони злочину, з точки зору їх закріплення у диспозиціях статей особливої частини ККУ, можна поділити на дві групи - обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії чи бездіяльності. До факультативних ознак в принципі належать суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину, але у випадку якщо ці ознаки прямо вказані у диспозиції статті яка застосовується, чи однозначно випливають з її змісту, вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони злочину і їх встановлення є обов’язковим.

3). Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність).

Поняття “діяння”, як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину, характеризується тим, що воно повинно бути суспільно небезпечним, протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини у формі дії чи бездіяльності. Суспільна небезпечність полягає в тому, що діяння спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, або створює реальну загрозу настання такої шкоди. Протиправність, як ознака діяння, означає, що кримінально карним може бути лише те діяння яке передбачено кримінальним законом (ст. 11 ККУ). Конкретність діяння виражається у тому, що воно завжди є конкретним актом людської поведінки, що відбувається у певній обстановці і виявляється у конкретній дії чи бездіяльності. Діяння – свідомий акт поведінки людини, тобто той, що контролюється свідомістю, суспільно небезпечне діяння повинно бути проявом волі особи, діяння вчинене внаслідок впливу непереборної сили чи примусу не може утворити об’єктивну сторону складу злочину. Дія – активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка людини, що може бути фізичною або інформаційною. З фізичного боку дії поділяються на прості та складні, тобто, прості – елементарні рухи тіла (наприклад, завдання удару), складні – ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнано окремою дією, чи ті, що складаються з ряду тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку. Інформаційні дії полягають у передаванні інформації зі злочинною ціллю вербальним чи невербальним шляхом (наприклад, погроза вбивством). Бездіяльність – пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій (дії), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах, причому, наявність обов’язку особи діяти певним чином та наявність реальної можливості в даних конкретних умовах діяти в такий спосіб є обов’язковими умовами кримінальної відповідальності особи за бездіяльність. Сам обов’язок вчинити певні дії може випливати з таких підстав як закон, професійні або службові функції, договір, родинні відносини. Наявність реальної можливості особи діяти певним чином полягає в тому, що вона в змозі виконати активні дії і запобігти злочинним наслідкам.

4). Суспільно небезпечні наслідки злочину.

Суспільно небезпечні наслідки визначають як – шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або як реальну небезпеку (загрозу) заподіяння такої шкоди.

Незалежно від сфери суспільних відносин, де можуть мати місце суспільно небезпечні наслідки злочину, всі вони можуть бути поділені на дві великі групи, тобто: