Реформа законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності почалася ще в період існування Радянського Союзу. Однак, з його розпадом ця справа в межах єдиної союзної держави виявилася незавершеною. Більшість створених союзних законів навіть не встигли набрати чинності, що, безумовно, на якийсь час загальмувало процес реформування системи авторського права. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що припав на період становлення незалежності нашої держави, змусив переглянути усталені авторсько-правові категорії та оновити чинне законодавство.

1.2. Законодавча база з авторського права в Україні

Нині законодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.

Розглянемо систему нормативних актів з авторського права в Україні, до яких належать:

- Конституція України;

- міжнародні угоди;

- закони України : а) спеціальні, б) інші закони;

- Цивільний та Кримінальний кодекси України;

- підзаконні акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств).

Основний Закон є найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Конституції України та повинні відповідати їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться : про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності; право на захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин “має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності” та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (статті 41 і 54 Конституції України).

Конституція України є не тільки базою для авторського права, але й чинним законом, стрижневою частиною системи нормативних актів. Норми Конституції України є нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному Закону (п.1 ст.8 розд.15 Конституції України). Значення Конституції як основного джерела авторського права, полягає також у тому, що вона є основою для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній сформовані загальні принципи, що набувають розвитку та деталізації в галузевих законах.

Незважаючи на важливість конституційних норм, більшість з них діють повною мірою лише через інші правові норми та в поєднанні з ними визначають поведінку учасників інформаційних відносин. Отож з’являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після Конституції України, нормативні документи – закони України.

До нормативно-правових актів українського законодавства, що регулюють авторські правовідносини, належать закони України: “Про авторське право і суміжні права”, “Основи законодавства про культуру”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про власність”, “Про видавничу справу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” та ін.

Першу редакцію Закону України“Про авторське право і суміжні права” було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав внесення певних змін до законодавства та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону в травні 2003 р.

Сьогодні – це один з основних законів, які регулюють діяльність в контексті дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних колізій між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти за принципом specialia genegalibus derogant (спеціальний закон має перевагу перед загальним).

За змістом і трактуванням юридичних норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної угоди – Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою українського Закону є його ринкова спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати Бернську конвенцію та Закон України “Про авторське право і суміжні права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних” , тобто майнових, правах. Справді, в межах національних систем і в міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається володінню автором первинними правами. Та не менш важливим є регулювання відносин, які виникають у зв’язку зі створенням і подальшим використанням твору, тобто на етапі, пов’язаному з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є