Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.

На відміну від попереднього Кримінального кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів , у новому охорона інтелектуальної власності здобула істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст.136 КК України 1960 р. щодо порушень прав на всі об’єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські права, а до об’єктів охорони за нею належали, поряд з літературними та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних прав у окрему ст.176 КК України. В ній чітко визначене коло об’єктів авторського права і суміжних прав, у разі незаконного відтворення, тиражування та розповсюдження котрих настає кримінальна відповідальність. Подано найширше визначення “порушення авторського права і суміжних прав”, яке охоплює якщо й не всі, то, принаймні, більшість з можливих випадків порушення авторського права та суміжних прав [27 , 3 ].

Зміни, внесені до Кримінального кодексу України у травні 2003 р. та лютому 2006 р., встановлюють суворіші санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері авторського права та суміжних прав.

Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України можна розглядати як політично важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину правовідносин у сфері захисту об’єктів інтелектуальної власності.

1.3. Міжнародне співробітництво у сфері охорони авторського права

Проголошений Україною курс на інтеграцію з ЄС ставить цілу низку проблем у сфері авторського права та суміжних прав. Для їх вирішення Україна повинна виконати дуже суворі вимоги, закріплені в офіційних документах ЄС: мати дієздатну національну систему охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку ЄС , дотримуватися правил і принципів регулювання, встановлених ЄС, тощо.

Аналіз сучасної ситуації в цій галузі дає підстави для висновку про те, що основний напрям взаємодії України з ЄС протягом останніх років був зосереджений на виконанні Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що містить зобов’язання України щодо забезпечення рівня охорони прав на всі об’єкти інтелектуальної власності, аналогічного тому, що існує в ЄС.

У межах виконання цих зобов’язань першим етапом стало приєднання України до шести багатосторонніх конвенцій про право на інтелектуальну власність, які сьогодні є складовою частиною національного законодавства, що регулює порядок захисту й реалізації авторського та суміжних прав.

Як правонаступник Радянського Союзу, наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов’язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 р., – від часу приєднання СРСР до цієї Конвенції. У травні 1995 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, яка є найавторитетнішим міжнародним документом у сфері охорони авторського права. У червні 1999 р. Україна стала учасницею Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Найпродуктивнішим у контексті гармонізації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності з нормами ЄС став 2001 р., коли Верховна Рада України прийняла закони: “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми” (див.табл.1.1)

Табл.1.1. Міжнародні конвенції та договори, участь у них України

Міжнародні конвенції та договори з питань охорони авторського права й суміжних прав

Назва | Прийнято, переглянуто,

внесено зміни |

Участь України

Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів | 1886 р.; доповнення: 1896 р., 1914 р.; перегляд: 1908 р., 1928 р., 1948 р., 1967 р., 1971 р.; “паризький акт” – 1979 р. | з 25 жовтня 1995 р.

Всесвітня конвенція про авторське право |

1952 р.; редакція – 1971р. (Париж) | з 27 травня 1973 р.;

підтверджена в грудні 1993 р.

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення |

1961 р. |

з 12 червня 2002 р.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) |

1967 р.; зміни – 1979 р. |

з 26 квітня 1970 р.

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм |

1971 р. |

з 18 лютого 2000 р.

Договір ВОІВ про авторське право | 1996 р. | з 6 березня 2002 р.

Договір ВОІВ про фонограми | 1996 р. | з 20 травня 2002 р.

Значення міжнародних документів для розвитку ефективної системи авторського права в Україні важко переоцінити, а участь у них нашої держави сприятиме підвищенню авторитету в світовому співтоваристві. Водночас, необхідно наголосити, що в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства, появи нових засобів передання інформації та форм засобів масової інформації, деякі положення цих міжнародних “постулатів” виявилися частково застарілими.

РОЗДІЛ 2 Об’єкти та суб’єкти авторського права

2.1. Об’єкти авторського права

Авторське право поширюється на твори науки, літератури