Термін “правова держава” ( з нім. rechtsstaat) ввів в оборот Р.Моль. Вже в першій половині XIX ст. в німецькій юриспруденції з’явилися численні публікації, присвячені питанням правової держави. Концепції правової держави починають проникати й в інші країни.

Але поширення цих концепцій відбувалося нерівномірно. Особливий інтерес до них виявляли у відсталих країнах: Німеччині та Росії. В зв’язку з революційними подіями 1848-1849 рр., ідеї правової держави використовувалися для пропагування мирних і поступових перетворень в суспільстві. В концепціях правової держави їх вабили антиреволюційні лозунги. Представники цієї концепції не приховували, що вона спрямована і проти старих порядків і проти революційної демократії.

Щодо найбільш передових країн того часу ( Англії, Франції, США),то в них вже склалися національні системи права. В політико-правових доктринах буржуазія, що перемогла, не мала необхідності в обгрунтуванні правової держави як ідеалу. Уявлення про правову спільність використовувалися тут лише з метою апології існуючих порядків та для вирішення задач, що пов’язані із застосуванням діючого права. Цим пояснюється те, що ідеї правової держави в Англії та Франції сформувалися незалежно від німецького впливу.

У французській юриспруденції протягом майже всього XIX ст. панівне положення займали концепції школи екзегезів, або коментаторів. Ототожнюючи право з законом, вони вважали задачами юридичної науки лише формальних опис та коментування діючого законодавства ( насамперед Кодексу Наполеона ). Довготривале панування формально-догматичної юриспруденції призвело до того, що французські юристи рідко зверталися до загальнотеоретичних та методологічних проблем. В усіх працях вивчення співвідношення права та держави не виділялося в окрему течію політико-правових досліджень. Питання про правову державу французські юристи вирішували в практичному плані, не звертаючись до теорії.

Особливість англійських концепцій визначалася особливостями прецедентної системи права. В них доводилось, що найважливішою ознакою правової держави є підкорення державної влади загальному праву, виробленому судовою практикою. Найбільш повно сформував ці ідеї професор Оксфордського університету Альбер Венн Дайсі ( 1835-1922 ) у своїй праці “ Основи конституційного права ” ( перше видання 1985 р. ). При описанні англійської системи законності, що була заснована на верховенстві судових рішень, ним було використане поняття “Rule of Law”( верховенство права ), яке рініше застосовувалося при визначенні окремих правових приписів та норм.

За твердженням А.Дайсі, верховенство права забезпечується тим, що загальні принципи конституції, включаючи права і свободи громадян, є “ результатом судових рішень ”. Таким чином він проводив класифікацію держав на правові та неправові. Як і інші лібералісти XIX ст. , Дайсі вважав, що верховенство права несумісне з проектами “ широких соціальних нововведень”. Вікторіанська Англія являлася для нього уособленням правового ладу.

Завершуючи огляд концепцій XIX ст. , треба зазначити і відношення К.Маркса та Ф. Енгельса до ідеї правової держави.

В ранніх творах цих вчених знаходять деякі вислови, близькі до ідеї правової держави. Так, наприклад, Енгельс в 1840 р. писав : “ Відносини між правлячими та підкореними повинні бути встановлені на основі права раніше, ніж вони можуть стати і залишатися сердешними”.

В своїх подальших працях К.Маркс та Ф.Енгельс створили власну соціально-політичну доктрину. Для зрілого марксизму характерне заперечення держави, в тому числі і правової. Вони вважали, що державна влада необхідна пролетаріату лише на етапі переходу до бездержавного ладу. Про це свідчать і висловлювання родоначальників марксизму, в яких вони критикували ідеї правової держави.

Але вже з кінця XIX ст. популярність ідей правової держави значно зросла. Для цього існував ряд вагомих, взаємопов’язаних причин. Затвердження відносин, характерних для пізнього капіталізму, породжувало багато протиріч і викликало багато підходів до їх вирішення. Існували дві взаємовиключні тенденції : одна націлена на придушення класових ворогів силою й утримання політичної влади за допомогою диктатури, а інша була зорієнтована на пошуки класових компромісів та вирішення соціальних конфліктів шляхом двосторонніх поступок. Поширення концепцій правової держави стимулювали обидві тенденції.

Перша половина XX ст. пройшла під знаком переваги конфронтаційної ідеології. В 30-ті рр. більша частина Європи – фашистські диктатури. Саме в цей час прокинувся інтерес до проблем прав людини, демократії та гуманізму. Ідеї правової держави наповнюються загальнодемократичним змістом, що спрямований проти авторитаризму та тоталітарних режимів. В цьому полягає їх відмінність від лібералістських вчень XIX ст., які заперечували принципи демократії та народного суверенітету.

З поваленням авторитарних режимів формули правової держави отримують законодавче закріплення. На конституційному рівні ця формула вперше була закріплена в Основному законі ФРН 1949 р. і в Конституції Іспанії 1978р., тобто в колишніх фашистських країнах.

В другій половині XX ст. в суспільній думці європейських країн набуло поширення прагнення вирішити соціальні конфлікти шляхом пошуку суспільної злагоди та примирення ворогуючих класів. На зміну ідеології конфронтації приходять ідеї соціального компромісу, взаємних поступок. Звідси – широке поширення в політико-правовій думці концепцій соціальної держави та трактування правової держави у так званому “матеріальному