Зміст

1. Втуп;

2. Розділ I

Зародження конфліктології як науки:

а) погляди античного світу,

б) “Київської Русі”,

в) середньовіччя,

г) доби Відродження та Просвітництва,

3. Розділ II

Юридична конфліктологія як галузь соціальної конфліктології

(предмет,завдання);

4. Розділ III

Розвиток конфліктології на пострадянськомупросторі в Україні;

5. Висновок;

6. Список літератури.

Вступ

Українське суспільство рухається нині шляхом складних і болю-чих перетворень, мета яких – ринок і демократія. По суті, ці катего-рії являють собою єдність конфлікту й консенсусу, узгодження й протиборства інтересів у різних сферах економічних і суспільно-по-літичних відносин, які, наголосимо, мають розвиватися за правила-ми. Лише за такої умови виграє кожна із сторін, кожен учасник сус-пільних відносин. Тож не випадково до проблем виникнення, пере-бігу й ефективного вирішення конфліктів звертаються не тільки конфліктологи, соціологи й психологи, а й політики, управлінці, юристи, педагоги, соціальні працівники та інші фахівці, які працю-ють з людьми.

Традиційно конфліктологія розглядала конфлікти з позиції уник-нення деструктивних соціальних явищ та Їх наслідків, негативних станів конфліктної взаємодії. Але конфлікт може мати й творчий по-тенціал вирішення складних соціальних і життєвих ситуацій. Тому постійно зростає актуальність розробки фундаментальних наукових засад вивчення конфліктів, напрацювання та вдосконалення правил конфліктної взаємодії у багатоманітних сферах суспільного життя. Усе це спричинило подальший розвиток конфліктології як науки про протистояння різних соціальних верств, груп, організацій, індивідів.

Чимало соціальних конфліктів характеризуються наявністю тих чи інших юридичних аспектів, часто спричиняються юридичн~ми ситуаціями, а потім і вирішується юридичними засобами. СУДОВі та правоохоронні органи, зреmтою, всі фахівці-юристи основну частину своєї діяльності приділяють з'ясуванню, розслідуванню, розгляду, попередженню та вирішенню конфліктів. По суті, юридична діяль-ність починається там, де виникають конфлікти. Тому важливим зав-данням юриспруденції є вивчення причин і внутрішніх механізмів конфліктів, які відбуваються у правовому полі, шляхів запобігання їм, засобів і процедур Їх цивілізованого врегулювання й вирішення. Отже, цілком назріла потреба у розробці нового напряму в науці та нової навчальної дисципліни, яка на основі синтезу положень соціо-логії, психології та правознавства вивчала б теорію та практику юри-дичних конфліктів.

Один із перших кроків в Україні у цьому напрямку – пропонова-ний навчальний посібник, створений відповідно до розробленої на кафедрі історії та теорії держави і права Інституту права ім. Кн. Воло-димира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом навчальної програми курсу «Юридична конфліктологія».

Розділ I

У пам'ятках права, художній творчості й мистецтві стародавн.іх часів розглядаються способи розв'язання конфліктів та шляхи Їх попередження. Вже в найдавні-ших правових актах (закони Ману, Хаммурабі та ін.) спостерігаємо дві тенденції: з одного боку, спроба запобігати конфліктам, з іншого -справедливо вирjЦІувати Їх із застосуванням юридичних процедур.

Століттями кращі уми людства намагалися аналізувати природу конфлікту, створювали теоретичні моделі безконфліктного сус-пільства і навіть прагнули втілити Їх у життя. Один із перших видатних китайських мислителів Конфуцій пов'язував виникнення конфліктів з нерівністю людей, порушеннями моральності та справедливості. Запобіганню конфліктів, на його погляд, мав би слугувати,широкий комплекс морально-етичних норм і правил поведінки. Неосвіченість і невихованість призводять до порушень у людських взаєминах. "Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі й сім'ї не від-чуватимуть до тебе ворожнечі", - заповідав мудрець.

Мислителі античного світу також зверталися до пояснення при-чин і наслідків конфліктів. Відомі ідеї Геракліта про конфлікти та бо-ротьбу як основу всіх речей, незаперечну умову суспільного життя. Аналізуючи воєнну форму конфлікту, він удається до оцінки її соці-альних наслідків: "Війна - батько усього і цар усього. Одним вона визначила бути багатими, іншим - простими людьми, одних зробила рабами, інших - вільними". Не лише люди, а й боги і всесвіт існують у суперечностях та боротьбі, які є джерелом виникнення усього ново-го у світі.

Сократ говорив про необхідність правомірними ненасильницьки-ми засобами уникати несправедливих рішень органів влади. Запобі-ганню соціального' протистояння мала слугувати вперше сформована ним в історії європейської політичної та правової думки концепція договірних відносин між державою та й громадянами.

у проекті ідеальної держави Платона, де жорстко регламентува-лися всі аспекти життя й діяльності людини, не залишалося місця со-ціальним суперечностям. Юридичні конфлікти мали вирішувати су-ди, яким він приділяє значну увагу. За його влучним висловом, "кожна держава перестає бути державою, якщо суди в ній не влашто-вано належним чином".

Аристотель джерелами конфліктів вважав нерівність людей, до-мінування несправедливого начала над справедливим, надмірне ввищення одних та приниження інших, а також негативні людські якості (нахабність, страх, зневагу тощо). Осно.вапричина політич-них конфліктів, за Аристотелем, - бажання державних діячів шк-луватися передусім про себе, а вже потім про потреби держави та підданих. Саме звідси виникає тиранія й інші хибні державні фор-ми. Основою ж позитивних форм державного устрою є дотримання міри у розподілі благ та почестей, особливо щодо порядку призна-чення на державні посади.

Класичним прикладом використання юридичних способів по-передження та вирішення конфліктів є застосування приватно-правової регуляції у Стародавньому Римі. Так, актуальними для сьогодення є чітко сформульовані римськими Юристами вимоги щодо запобігання спорам у зобов'язальному праві: а) дотримання волі й волевиявлення сторін; б) угода є право, якщо вона у межах закону.

Спроби осмислення суспільно-політичних конфліктів знаходимо у пам'ятках КиЇвськоЇ Русі. Так, митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать" протистав-ляє епоху Старого Заповіту, коли відносини між людьми будували-ся на принципах безмежного підкорення й рабства, що спричиняло суспільну напругу, й епоху Нового Заповіту, де не існує соціальних суперечностей, панують свобода, істина й благодать. Нестор-літо-писець, автор "Повісті минулих літ", рішуче засуджує конфлікти-міжусобиці, що ослаблювали державу. Володимир Мономах у листі до князя