Прогресивні для свого часу норми врегулювання та вирішення конфліктів встановлювала давньоруське право. Так, вже у першій редакції Руської правди (Правді Ярослава) зазначаєть-ся, що особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зо-бов'язана була відшкодувати вартість речі. Руська правда особливу увагу приділяє добросовісному набуттю речі та добросовісному ко-ристуванню речами, встановлює особистісну й майнову відповідаль-ність за невиконання зобов 'язань. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а поку-пець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Аби уникнути повстань, давньоруське право певною мірою захищало від свавілля феодалів та купців окремі інтереси простого люду. Наприк-лад, у період особливого загострення соціальних відносин на початку ХІІ ст. для умиротворення країни Володимир Мономах законодавчо обмежив лихварські проценти (рези).

Для давньоруського судового процесу характерною була активна участь у ньому сторін конфлікту: особи, яка скоїла злочин, і потерпі-лої особи. Роль суду полягала здебільшого у посередництві між пози-вачем та відповідачем. Це свідчить про важливе значення у вирішен-ні конфлікту волевиявлення потерпілої сторони та можливість ком-промісу з винними особами, які б "загладили" вину.

Під значним впливом християнства розвивалися конфліктологіч-ні погляди в період середньовіччя . За вченням Аврелія Августина, єпископа м. Гіппона, що в Північній Африці, людська й божественна історія, яка є водночас протилежною і неподільною, являє собою вічну битву двох царств -Божого й земного. Несправедливий і конфліктогенний сталий поря-док Августин вважав "природним", оскільки він є наслідком гріха і кари Божої. Але цей порядок є тимчасовим, бо має існувати до друго-го пришестя Христа. Отже, розв'язання соціальних протиріч і кон-фліктів, встановлення справедливості пов'язувалося з утвердженням "Царства Небесного".

З позицій утілення божественної справедливості, розглядаючи пи-тання церкви й держави, влади і суспільства, істини й справедливос-ті, вирішує конфліктологічні проблеми домініканський монах, засновник теологічної теорії походження держави Тома АквінськиЙ. ця вічна справедливість, де не існує соціальних конфліктів, може ут-вердитися не завдяки світській владі, а завдяки владі церкви, що є вірною заповітам Бога. Дарунком Божої милості є Божественний за-кон, який спрямовує людей до добра.

у добу Відродження та Просвітництва конфліктологічні проб-леми набувають здебільшого "земного" розуміння.

Для західноєвропейської політико-правової думки характерне за-судження соціального безладдя та кровопролиття як "пережитку вар-варської епохи". На засадах віри в розум, силу та гармонію людини обrpунтовується здатність людей долати соціальні конфлікти.

Конфліктна суть суспільних відносин розкривається у державно-правових ученнях про природне право та суспільний договір. Так, на думку англійського філософа Т. Гоббса, природним станом є безпе-рервна боротьба людей між собою, "війна всіх проти всіх". Отже, при-родна рівність людей за Гоббсом не є благом чи ідеалом, рівність - це джерело конфліктів. Лише суспільний договір, визнання людьми влади держави над собою покладає край цьому небезпечному стану.

Ідеї гармонізації суспільного життя, подолання соціальних супе-речностей і конфліктів через удосконалення державно-правових ме-ханізмів сповідували українські просвітники Г. Сковорода, С. Явор-ський, Ф. Прокопович, М. Козачинський, С. Десницький, Я. Козель-ський. Так, суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди - Русь у формі "духовної республіки", де панували б рівність і справедливість.

Поштовхом до створення конфліктології як окремої галузі знань стало вчення Ч. Дарвіна про біологічну еволюцію, на фунті якого виник так званий соціальний дарвінізм. Біологічні закони природ-ного відбору почали використовуватися для пояснення конфліктів у суспільстві. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, яка вважала-ся основною формою соціальної взаємодії. Прихильники соціаль-ного дарвінізму вважали, що основні форми боротьби люди отри-мали від тваринного світу. Так, ігрові форми суперництва тварин породили "ритуальні конфлікти" (спорт, лицарські турніри, інте-лектуальні конкурси, політичні ігри, демократичні вибори тощо); боротьба за виживання, за територію, за поживу, за місце в ієрархії серед людей набула характеру війн, збройних конфліктів, револю-цій тощо.

Подальший розвиток конфліктологічних знань пов'язаний з виок-ремленням філософсько-соціологічного та психологічного напрямів дослідження конфліктів. Звернення до цих найтриваліших і розвине-них у науці традицій дослідження може сприяти комплексному роз-гляду поняття конфлікту, а також його предметної сфери.

Розділ II

У розвитку конфліктології домінувало розуміння її як міждисциплі-нарної галузі знань. Вважалося, що її призначенням є об'єднання зу-силь різних наук у вивченні конфліктів. У результаті пошуки єдиних концептуальних засад, створення загальної теорії конфліктів обмежу-валися поясненням джерел і витоків конфліктних ситуацій. Теоретич-ні напрацювання виявилися надто абстрагованими від потреб прак-тичної реалізації. Проте відбулася еволюція поглядів на конфлікт як суто негативне явище до його розуміння як невіддільного елемента суспільного життя. Накопичено певний досвід практичної роботи що-до врегулювання конфліктних явищ що допомагає не лише суттєво зменшувати негативні наслідки конфліктів, а й отримувати позитивний ефект.

Розвиток конфліктології спричинений практичними потребами сучасного політичного, економічного та адміністративного менедменту, юриспруденції, дипломатії та інших сфер діяльності, де спостерігаються зіткнення інтересів протиборчих сторін.

Загальне уявлення про зміст конфліктології дає її етимологічне тpaктування як науки про конфлікт. Отже, предметом конфлікто-логії є дослідження загальних законів і закономіірностеи виникнення й розвитку конфліктів, а також технологій, способів, методів вирі-шення, запобігання та управління ними.

Об'єкт конфліктології становлять конфліктні відносини між людь-ми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями, політич-ними органами, державами, міждержавними об'єднаннями .

Завдання конфліктології полягає у вивченні природи, сутності, функцій та механізмів соціальних конфліктів, умов Їх виникнення та закономірностей розвитку, у розробці адекватних внутрішній приро-ді та особливостям