Активно розробляється конфліктологічна проблематика у сучасній Росії. Починаючи з 1990 року в Москві Інститут соціології та Міжна-родний центр загальнолюдських цінностей видають періодичні збір-ники "социальные конфликти: Экспертиза. Прогнозирование. Тех-нология разрешения". Щорічно відбуваються "круглі столи" з найак-туальніших проблем конфліктології. За данимИ відомих російських доcлідників А. Анцупова та А. Шипілова, на початок 90-х років кількість публікацій з конфліктологічної проблематики збільшилась у п’ять разів і сягала понад триста на рік. Актуальні методологічні проблеми сучасної теорії конфліктів роз-глянуто у книзі В. М. Іванова та В.Г. Смолянського "Конфликти иконфликтология" (М., 1994). У праці подано фундаментальний ана-ліз причин та джерел соціальних конфліктів, їх класиФікацію та ти-пологію, висвітлюється сутність і характер політичних, економічних, міжнаціональних, міжнародних конфліктів, шляхи та способи досяг-нення консенсусу.

Аналізу процесу формування сучасної конфліктології як наукової дисципліни присвячена колективна монографія "социальные кон-фликты в современной России: проблемы анализа и регулирования" (М. 1999). Її автори розглядають методологічні проблеми соціаль-них конфліктів, показують особливості становлення різних напрямів конфліктологічного знання: політичної та юридичної конфліктоло-гії, формування конфліктології етнонаціональних відносин, кон-фліктів у становленні ринкових відносин та підприємництва. Особ-лива увага приділяється розгляду засобів та способів адекватного аналізу та ефективного врегулювання соціальних конфліктів у пере-хідному російському суспільстві.

Сучасні дослідження конфліктів, здійснювані у річищі соціологіч-ної та психологічної традицій, дедалі більше враховують нагальні потреби практичного вирішення конфліктних ситуацій. Соціологіч-ний напрям дістав посилену соціально-політичну інтерпретацію.

Природа, мотиви, форми та способи вирішення конфліктів тісно пов'язуються із соціально-політичними процесами, що відбуваються у суспільстві. Психологи, досліджуючи внутрішньоособистісні, між-особистісні та міжгрупові чинники конфліктів, зосереджують увагу на взаємодії людей у конфліктних ситуаціях, питаннях надання пси-хологічної допомоги у разі виникнення конфліктів.

Інтенсивно досліджуються проблеми управління конфліктами у соціально-економічній та інших галузях суспільного життя. Заслуго-вує на увагу монографія І. Ворожейкіна, А. Кібанова, Д. Захарова "Конфликтология" (М., 2000), в якій вдало поєднано наукові та прикладні знання иро конфлікти, досліджується роль керівників ор-ганізацій, фахівиіJJ з управління персоналом у врегулюванні кон-фліктів у сфері державного та муніципального управління, підпри-Ємництва, соціальній сфері.

Зусиллями вчених-юристів під керівництвом академіка РАН В. М. Кудрявцева здійснено перші кроки до створення юридичної конфліктології. Тут уперше в пострадянській науці юридичний конфлікт розглядається як специфічний предмет наукового аналізу. Крім дослідження поняття, причин, мотивації, динаміки, типології юридичного конфлікту в цих працях розгляну-то саме юридичні способи вирішення та попередження конфліктів. Вагомий внесок у розкриття природи й причин юридичних колізій та засобів Їх подолання зробив Ю. О. Тихомиров.

Білоруські вчені запропонували продуктивні підходи до вивчення конфліктології не лише як науки про конструктивні конфлікти, а й мистецтва попередження негативних наслідків і вирішення кон-фліктних ситуацій. Створюються комплексні програми та навчальні посібники з конфліктології, що відкриває реальні можливості готу-вати у вищих навчальних закладах майбутніх фахівців зі спеціаліза-цій "конфліктолог", "психолог-конфліктолог", "менеджер з конфлік-тів".

В Україні, коли вона входила до складу СРСр, зважаючи на ідеоло-гічні догми про неможливість загострення суперечностей та кон-фліктів при соціалізм і, конфліктологічна проблематика не досліджу-валась. Ілюзії безконфліктності переносилися навіть у сферу міжосо-бистісних відносин. Поодинокі дослідження обмежувалися вивчен-ням ситуацій напруги у відносинах, що пов'язувалося з недоліками в окремих колективах та хибним стилем керівництва. Рекомендації зводилися до завдань оптимізації морально-психологічного клімату в трудових колективах.

Глибокі зміни в українському суспільстві, що відбулися на межі тисячоліть, політичні та соціально-економічні реформи, загострення соціальної напруги актуалізували звернення науковців до проблеми конфліктів. Передусім виникла потреба у розробці методологічних засад української конфліктології, оскільки існуюча західна конфлік-тологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадян-ського суспільства, яке в Україні поки що відсутнє.

Напрацюванню теоретико-практичних підходів до вивчення та розв'язання конфліктів в українському суспільстві, систематизації конфліктологічних знань сприяло проведення міжнародних конфе-ренцій "Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі" (1993 р.);

З’явилися авторські наукові праці, підручники, посібники, в яких досліджуються загальнотеоритичні та загальні аспекти конфліктологічної проблематики.

Першою в Україні працею з конфліктології для правООХоронців став виданий У серії "Психологія у системі силових структур держа-ви" навчальний посібник професорів О. М. Бандурки та В. А. Друзя "Конфліктологія" (Харьков, 1997).

Значною подією у розвитку української конфліктологічної і юри-дичної науки стала поява підручника для студентів вищих навчаль-нИХ закладів юридичних спеціальностей "Конфліктологія" за Редакці-єю професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова (Харків, 2002). Автори вперше в українській конфліктології поєднують проблему конфліктів 3 правовими інститутами, розглядають конфлікт не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному зв'язку з існуючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством.

Сьогодні конфліктологію викладають у вищих навчальних закла-дах, на часі підготовка професійних конфліктологів, створення пев-них науково-методичних структур, які б вивчали прояви конфліктів у різних сферах суспільного життя та створювали спеціальні теоре-тико-практичні методики Їх розв'язання. Позитивним є розуміння необхідності розглядати конфліктні ситуації з урахуванням україн-ської ментальності, притаманної українському суспільству специфі-ки, особливостей його історичного розвитку.

До основних проблем подальшою розвитку вітчизняної конфлікто-логії, на думку відомого українського конфліктолога М. І. Пірен, на-лежать такі: *

напрацювання категоріального та понятійного апарату, Створен-ня наукової бази конфліктології; *

інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного під-ходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів Їх раннього ви-явлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ; *

підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання коНФліктів, створення спецгруп конфліктологів-практиків; *

вивчення й уміле запозичення світового досвіду з КОНФліктоло-гії за допомогою організації та проведення міжнародних коцференцій,