Особливість парламентських респyблік – досить слабка влада президента чи повна відсyтність інститyтy президентства. Для парламентської республіки характерною є також наявність посади прем’єр – міністра, який одночасно виконує функції голови yрядy та лідера правлячої партії чи партійної коаліції.

Форма державного yстрою

Під формою державного yстрою мається на yвазі внyтрішня бyдова держави, її поділ на складові частини – адміністративно – територіальні одиниці, автономні політичні утворення чи сyверенні держави; відображує характер співвідношення держави в ціломy та її частин.

B науковій літератyрі та політично – юридичній практиці розрізняють 2 основні різновиди форм державного yстрою.

Найпростіший з них – унітарна держава. Це – єдине державне утворення. Держава поділяється лише на адміністративно – територіальні частини. Для унітарної держави характерно існування загальних для всієї країни вищих органів законодавчої влади, органів правління (органів виконавчої влади), єдиної судової системи та конституції. Унітарними державами є Англія, Франція, Угорщина, Монголія тощо.

Більш складна форма державного устрою – федерація. Федеративна держава складається з ряду держав чи державних утворень – членів федерації (штатів, земель, кантонів, республік та ін.). Кожне з них має свій адміністративно – територіальний поділ. Поруч з існуванням та діяльністю загальних для всієї федерації вищих органів державної влади на території кожного з них діють свої власні вищі та місцеві державні органи. Аналогічний стан справ з конституцією та іншими федеральними законами, з судовими, прокурорськими та іншими органами. Прикладами федеративного устрою держави можуть бути Австралія, Німеччина, Росія, США.

Менш розповсюджена, в порівнянні з іншими формами державного устрою, конфедерація. Вона являє собою об’єднання чи союз держав, при якому держави, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою самостійність, мають свої власні органи органи законодавчої, виконавчої влади та правосуддя. Для координації спільних дій держави члени конфедерації створюють об’єднані органи. Останні функціонують лише у визначених сферах та для виконання економічної, політичної, військової чи іншої мети.

Конфедерація часто розглядається як проміжна ланка на шляху держав до федерації. Зараз конфедерацією у формально – юридичному плані вважається Швейцарія, хоча фактично вона являється федерацією.

Заслуговує на увагу особлива форма об’єднання держав, що називається співдружністю (СНД, Британська Співдружність Націй, Європейська співдружність у Західній Європі). Це дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але організаційно поєднане об’єднання держав, які виступають в якості асоційованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, лежить міждержавний договір, устав, декларація, угоди, декларація, погодження тощо. Мета може бути економічного, культурного чи будь – якого іншого характеру.

Співдружність інколи має перехідний характер: розвивається в конфедерацію чи федерацію або розпадається.

СНД (Співдружність Незалежних Держав), створено в 1991 р. - об’єднання незалежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність народів та зв’язки між ними шляхом координації політики, рівноправного та взаємовигідного співробітництва. СНД заснували Білорусь, Росія, Україна. Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан приєднались пізніше.

СНД здійснює діяльність через загальні координуючі органи: Раду голів держав, Раду голів урядів, Раду міністрів іноземних справ, Координаційно – консультативний комітет, Головне командування об’єднаних збройних сил, Раду командуючих прикордонними військами, Економічний суд, Комісію з прав людини, а також через інститути. Серед інститутів Співдружності почесне місце займає Міжпарламентська Асамблея, котра складається з парламентських делегацій – учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею (підписана 27.03.1992 р.). Рішення Міжпарламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звернень, рекомендацій, пропонувань. В її компетенцію входить розробка модельних законодавчих актів з питань, які знаходяться у сфері загальних інтересів держав Співдружності.

Відношення між державами у Співдружності будуються на принципах і нормах міжнародного права, оскільки це не держава і не державне утворення. Правову основу СНД складають ряд угод та інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав Складається з преамбули та 14 статей. В статті 7 визначена сфера сумісної діяльності, що реалізується на рівноправній основі через загальні координуючі інститути Співдружності: координація зовнішньополітичної діяльності; співпраця у формуванні та розвитку загального економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків; в галузі митної політики; співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, розвитку систем транспорту та зв’язку; участь в створенні всезагальної міжнародної системи екологічної безпеки; питання міграційної політики; боротьба з організованою злочинністю. та Протоколу до

нього, Алма – Атинська декларація від 21.12.1991 р., Угода з військових питань, Устав СНД від 22.01.1993 р. та ін.). Існує форма асоційованого членства та право виходу з СНД.

Державний режим

Під державним режимом мається на увазі сукупність використовуваних групами, класами, чи прошарками, що стоять при владі, методів та засобів здійснення державної влади.

Державний режим являється найбільш динамічною складовою частиною форми держави, що чутливо реагує на всі найважливіші процеси та зміни, що відбуваються в навколишньому економічному та соціально – політичному середовищі, в тому числі у співвідношенні соціально – класових сил. Державний режим в значній мірі індивідуалізує форму держави.

Державний режим – найважливіша складова частина політичного режиму, що охоплює собою не тільки державу, а й усі інші елементи політичної системи суспільства.

Про характер державного режиму, що існує в тій чи іншій країні, можуть свідчити найрізноманітніші