Я спробую дати характеристику тоталитарної політичної системи за такими напрямками: ідеологія, політика, економіка.

Т. є якісно інше явище, чим будь – яка інша влада, якою вона б не була суворою. Це феномен ідеологічний, и тоталітарні режими, поперед за все – режими ідеологічні. Вони породжені ідеологією та існують заради неї. Якщо в традиційному деспотичному суспільстві політична влада самоцінна та її носії використовують ідеологію як засіб для підтримки цієї влади, то для носіїв тоталітарного початку самоцінна ідеологія, а политична влада завойовується з метою ствердження цієї ідеології. Закономірно, що метою вже встановленого режиму є розповсюдження своєї ідеології в максимальному масштабі. Зовнішня експансія таких режимів викликається не стільки територіальними претензіями та економічними стимулами (як, наприклад, набуття ринків збуту, робочої сили та ін.), а головним чином ідеєю світового панування своєї ідеології.

Тоталітарний режим ідеологізує усі сфери життя. При цьому ідеологія походить з деякої первинної системи ідеалів. Ця система ідеалів стала основою для створеної в 30-ті роки ідеології, яка проголошувала ідеї “безгрішного вождя” та “образу ворога”. Народ виховувався в дусі прихилення перед іменем вождя, безмежної віри в справедливість кожного його слова. Під впливом феномена “образ ворога” розповсюджувалась підозріливість та заохочувалися доноси, що призводило до зростання недовіри між людьми та виникнення синдрому страху. Проти свідоме з точки зору розуму, але реально існуюче в свідомості народу поєднання ненависти до дійсних та уявних ворогів та страху за себе, фетишизація вождя та пропаганда, терпимість до низького рівня життя та побутової невлаштованості — все це виправдовувало необхідність протистояння “ворогам народу”.

На межі 1950—60-х років з закінченням “ідеального стану” (XX з’їзд зруйнував міф про “ворогів народу”, були проголошені паритет сил з НАТО та “окончательная победа социализма в нашей стране”) і одночасно почались процеси деідеологізації та розпаду ідеї безумовної переваги соціалізму та неминучості світової соціалістичної революції.

Будь - яка тоталітарна система створює культ. Але справжнім та головним об’єктом його виступає не людина, а влада. Культ влади — в цьому є сутність тоталітарної системи. Влада опиняється надцінністю — цінністю вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, пошану оточуючих, можливість висказувати судження з будь – якого приводу, задовольняти кожну свою примху та ін. Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, ні безпеки, ні поваги, ні права на власну думку, смаки, почуття.

Культ влади опинився стійкішим за культ особи. Ми давно вже навчились критично відноситись до того, як влада розхвалює саму себе, розуміючи незначність чи відносність її реальних успіхів. Але вважати, що наші біди пояснюються тільки тим, що керівництво недодивилось, помилилось, що воно злочинно — означає все ще знаходитись в полоні культу влади. В цьому, власне, і є іллюзії XX з’їзду: раніше влада була поганою, тепер влада буде доброю, але вона як була, так і залишеться всесильною. Позбавлення від тоталітарної містифікації в іншому — в розумінні нікчемності реального значення влади в порівнянні з процесами самоорганізації суспільства.

Носіями міфології тоталітаризму являються люди як ті, що не належать, так і належать до владної еліти. Роздивимось основні елементи тоталітарної картини світу.

1. Віра в простоту світу — це центральна характеристика тоталітарної свідомості. Віра в “простий світ” не дозволяє відчути ні власну індивідуальність, ні індивідуальність близької людини. Ця віра призводить до розповсюдження негативної установки у відношенні до знання взагалі та до інтелігенції як його носія. Якщо світ простий та зрозумілий, то вся робота вчених є безглуздою витратою народних грошей, а їх відкриття та висновки — лише спроба запаморочити людям голову. Ілюзія простоти створює й ілюзію всемогутності: будь - яка проблема може бути вирішена, достатньо видати вірні накази.

2. Віра в незмінний світ. Всі елементи суспільного життя — лідери, інститути, структури, норми, стилі — сприймаються як застиглі в нерухомості. Новації побуту та культури ігноруються до тих пір, коли не будуть імпортовані в таких кількостях, що стануть сприйматися як давно відомі. Винаходи не використовуються, відкриття засекречуються. Паспортна система прив’язує людей до одного місця проживання, а трудове законодавство — до одного робочого місця. Віра в незмінність світу породжує недовір’я до змін.

3. Віра в справедливий світ. Царство справедливості здійснюється в кожному тоталітарному режимі. Комунізму ще немає — побудувати його заважає оточення, але соціальна справедливість вже досягнена. Стурбованість людей справедливістю за своєю силою та всезагальністю важко порівняти з яаким - небудь іншим людським мотивом. Ім’ям справедливості здійснювались найдобріші та найпотворніші справи.

4. Віра в чудові властивості світу. В ній проявляється відірваність тоталітарної свідомості від реальності. Здійснюючи індустріалізацію, влада була зацікавлена у створенні культу техніки. Але кредит цієї віри не нескінченний. Ось трактори є в кожному колгоспі, а надлишків немає. Владі доводиться обіцяти нові дива.

Другий етап тоталітаризму характеризується тим, що він вже сформував свою власну соціальну базу, що повністю відповідна його зрілим формам. Це армія бюрократії, здатна за допомогою каральних органів дати відсіч усім, хто піднімається на рівень “розуму” та заявить про свої права.

Бюрократизація всіх форм управління суспільством відбувається таким чином: