У результаті на півдні виникали великі плантаторські господарства, що обслуговувались руками негрів-рабів, а на півночі розвивалися фермерські господарства, зароджувалися капіталістичні відносини. На Півночі переважали республіканські традиції, діяло щось на зразок парламенту колоній, що вибирав губернатора. На Півдні панували монархічні порядки, губернатор призначався королем. Проте, штати пішли на об'єднання. Необхідність подібного кроку була усвідомлена спочатку для спільної боротьби за незалежність, а згодом з метою економічних і політичних вигід. Вирішальну роль в цьому процесі зіграла Конституція США 1787 року. Спираючись на принцип “дуалістичного федералізму”, Конституція встановлює сферу виняткової компетенції Федерації шляхом переліку питань, по яких закони може видавати тільки Федерація. Всі інші питання були віднесені до ведення суб'єктів федерації. Крім того, Конституція передбачає обмеження повноважень Конгресу (ст. , розд. ), влади штатів (ст. , розд. ) і окремо розглядає питання “Штати і союзний уряд” (ст. ). З практики застосування Конституції США можна виділити:
а) сферу повноважень, що співпадають (тобто, що входять в компетенцію і федерації, і штатів): податки, позики, судова система, банки і т.д.;
б) сферу, де заборонені дії і федерації, і штатів: оподаткування експропрійованих товарів, дарування дворянських титулів, пізніше — рабовласництво;
в) сферу, де заборонені дії федерації: введення прямих податків, неоднакових непрямих податків, надання привілеїв в області торгівлі одному штату на збитки іншому, зміна кордонів штатів без їх згоди, пізніше — обмеження застосування Білля про права;
г) сферу, де заборонені тільки дії штатів: вступ в міжнародні договори, прийняття законів, що порушують договірні зобов'язання, позбавлення громадян рівного правового захисту, порушення федеральної конституції і невиконання федеральних законів.
У повноваження штатів були включені: організація власного уряду і всі місцеві справи, в тому числі поліція і суд, карне, цивільне і процесуальне законодавство, торгівля всередині штату і робоче законодавство, власні Збройні Сили. Конституція дозволила уряду федерації військове втручання у внутрішні справи штатів для придушення актів заколоту і “безладдя”. Таким чином були розмежовані сфери діяльності федеральних і місцевих органів влади, визначені сфери, де рішення федеральних органів мали пріоритет над рішеннями магістратур. Згідно ст. Конституції, рішення про прийняття в союз нових штатів приймає Конгрес. Головним арбітром, що вирішує будь - які спірні питання між федеральними органами влади і штатами, а також між самими суб'єктами федерації, Конституція визначила Верховний суд. Надалі єдність федерації в США зазнала серйозного випробування під час Громадянської війни 1861-1864 рр. між рабовласницьким Півднем і промисловою Північчю. Але, внаслідок перемоги Півночі, федеративний устрій країни був не тільки збережений, але і зміцнений. Рішенням Верховного суду в 1868 році федерація була проголошена нерозривним союзом, право сецессії (виходу) було знехтувано. Так була остаточно закріплена роль принципу федералізму, як стабілізуючого чинника в житті суспільства, основи єдності нації, державного устрою США.
Bисновок
З огляду на розкриття питання поняття форми державного yстрою та на викладення таких важливих питань політичного життя кожного суспільства, як питання про державну владу, методи її здійснення та регулювання, в даній курсовій роботі необхідно підвести певні висновки.
Форма державного yстрою, яка сформувалася в країні, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, зазнаючи на собі вплив менталітету нації, її моралі, зовнішні чинники, таких як міжнародні організації, але, маючи як кістяк принцип збереження прав людини.
Якщо все це віднести до України, то можна сказати, що її державна форма правління та держyстрій є адаптованими до характеру нації, до її менталітету і відображають принципи та взаємовідносини між людьми.
Можливо даний тип форми держави в контексті України та українців не є найдосконалішим, він безумовно вимагає удосконалення форми державного правління, державного устрою і державного режиму України, але він є теперішньою найкращою спробою у творенні держави, яка знаходиться на перехідному періоді від авторитаризму до демократії.
В умовах розбудови системи права України, що базується на дотриманні гарантій прав людини й громадянина, дуже важливим є підняття рівня правосвідомості населення України. А правовому вихованню і правовій освіті належить вагома роль у реалізації цього процесу. Дана курсова робота, на мою думку, виступає засобом правового виховання і отримання знань про поняття і форми державного yстрою, правління та політичного режиму.
Вищевикладені поняття дають змогу зрозуміти принцип демократизму та гуманізму в правовій діяльності держави, тобто усвідомити вагомість волі суспільства, силу держави, направлену на здійснення, охорону та захист основних прав людини та принципів:
I. законності – свою організацію і діяльність спрямовує на виконання законів, здійснює на підставі законів і у порядку, передбаченому законом;
II. суверенності державної влади – базується на основі єдності й незалежності державної влади як єдиного носія її виразника суверенітету народу, його права на самовизначення;
III. “розподілу влади” – розподіляє основні функціональні напрямки діяльності державного апарату (законодавство, законовиконання, судочинство, нагляд і контроль) між відповідно спеціалізованими системами органів;
IV. ненасильства – у своїй діяльності основну роль відводить організаційним та виховним методам (методи примусу мають відносно другорядне, допоміжне значення);
V. “громадянськості” – свої функції виконує із залученням муніципальних органів та різноманітних громадських об’єднань, співпрацюючи з ним.
Отже, актуальність питань, розглянених у даній курсовій роботі є беззаперечною. Знання і розуміння цього правового матеріалу зміцнює розуміння правової політики нашої держави, забезпечує знання і розуміння засобів, їх дотримання, - підносить правосвідомість і культуру населення України в цілому і кожного громадянина окремо.
Список використаної літератури
1) Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Вентурі, 1994.– С. 42.
2) Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран. – М.: Госюриздат, 1963.–