отримуючи за свою роботу відповідну моральну та матеріальну винагороду.
Водночас через різні обставини – як обґєктивного, так і субґєктивного характеру – у сторін трудового договору (або у третіх осіб) може виникнути потреба припинити дію трудового договору.
Законодавство про працю, керуючись конституційною нормою щодо захисту громадян від незаконного звільнення, що закріплена у ст. 43 Конституції України, передбачає необхідні юридичні гарантії, які полягають, зокрема, в тому, що трудовий договір може бути припинений лише з підстав, передбачених законодавством, і у порядку, встановленому законодавством для кожної з підстав. Крім того, ст. 232 КЗпП передбачається також судовий захист громадян від незаконного звільнення.
Підставами (причинами) припинення трудового договору, а отже, і звільнення працівника є такі життеві обставини, що мають юридичне значення (юридичні факти) і за наявності яких законодавство допускає припинення договору. Такими юридичними фактами, зокрема, можуть бути вольові дії, коли одна із сторін договору чи обидві його сторони, чи третя особа, яка не є стороною трудового договору, проте має згідно із законодавством право вимагати його припинення (суд, профспілковий орган, військкомат), виявляють ініціативу припинити дію договору.
Припинення дії трудового договору є правомірним лише в тому разі, якщо:
1)
наявні зазначені в законі підстави;
2)
дотримано відповідного порядку звільнення працівника згідно з даною підставою.
Перелік підстав припинення трудового договору наведено у ст. 36 КЗпП. Окремі підстави припинення трудового договору закріплено у інших статтях КЗпП, про що йтиметься далі у цій роботі.
Усі підстави припинення трудового договору можна класифікувати у такому порядку:
-
розірвання трудового договору з ініціативи працівника;
-
розірвання трудового договору з ініціативи власника, уповноваженого ним органу або фізичної особи;
-
розірвання трудового договору з інших підстав.
У галузі регулювання звільнень працівників в усіх країнах діють аналогічні чи багато у чому схожі юридичні норми. Разом з тим спостерігається певна національна специфіка, різниця в регулюванні тих чи інших аспектів трудових відносин. В окремих країнах є орігінальні рішення, своєрідні юридичні конструкції і норми. В останні роки за кордоном у цій галузі зґявилося багато нововведень, що віддзеркалюють кардинальні зміни, що відбуваються у виробництві, у суспільному житті багатьох країн на початку третього тисячорічча. Це особливо відноситься до країн Заходу, що вступають у постіндустріальну еру.
Світовий досвід в питанні регулювання звільнення дуже цікавий для нашої країни. Співставлення світового досвіду та порядку регулювання питань звільнення в Україні дозволяє ліпше, більш обґєктивно оцінити стан цього питання в нашій країні, побачити його сильні і слабкі боки, існуючі проблеми, нераціональні рішення і норми, що суперечать світовій практиці, виділити ті аспекти правотворчого досвіду, що можуть бути адаптовані, наприклад, при внесенні змін і доповнень до КЗпП України.
Як вже зрозуміло з вищесказаного, дана робота з трудового права присвячена питанням звільнення.
Тема даної роботи: «Законодавче регулювання звільнення працівників».
Важливість даної теми для розкриття полягає у тому, що порядок звільнення – один з найважливіших елементів у динаміці трудових правовідносин. Низька правова освіченість населення, зокрема і у такому важливому для кожної працездатної людини питанні, як можливості припинення його трудової діяльності на будь-якому підприємстві, установі, организації, а також несприятливе економічне становище у країні, низький рівень наявності вільних робочих місць (зважаючи на правило «платоспроможності» попиту), інколи незадовільні умови праці чи її оплати на існуючих робочих місцях, шкода, яка причиняється незнанням законодавчих норм (як пряма так і опосередкована) працівникові а також і роботодавцю, часті випадки незаконних звільнень, або порушення встановлених законами порядків звільнень, навіть незнання працівником того факту, що порушено його право, чи навпаки, незнання роботодавцем того, що неправильним використанням закону він перешкоджає своєму праву на звільнення працівника – все це зумовлює нагальну необхідність в висвітленні питань законодавчого регулювання звільнення працівників та в максимальній популяризації основ трудового права серед широких верств.
Люди повинні усвідомлювати, що незнання законів не позбавляє відповідальності за їх порушення, і навпаки, незнання своїх законних прав позбавляє можливості вчасно їх використати.
З вищенаведених підстав ми вважаємо, що ця тема може вважатись актуальною.
За мету даної роботи ми вважаємо:
-
за можливістю повне викладення положень законодавства України про працю щодо питаннь звільнення працівників;
-
викладення тих положень законодачих актів України, що не складають галузь трудового права, але стосуються питань, що розглядаються в даній роботі;
-
викладення офіційних тлумачень щодо вищевказаних законодавчих і нормативних актів;
-
освітлення питання вирішення трудових спорів, що виникають при звільненні працівників;
-
огляд іноземного досвіду з цих питаннь;
-
огляд міжнародних угод, ратифікованих Україною, що встановлюють правила звільнення працівників;
-
надання необхідної інформації для підвищення рівня правової освіченості населення;
-
популяризація трудового законодавства.
Дана робота за своїм змістом складається з вступу, Розділів І, ІІ, ІІІ, і висновків. У першім Розділі висвітлюється питання законодавчого регулювання звільнення працівників на підставі Конституції України, КЗпП, іншіх законів та підзаконних актів, підстави та умови припинення трудових договорів, види звільнень, особливі умови звільнень, права сторін. Розділ другий цієї роботи присвячена розгляду питань, які виникають при розвґязанні трудових спорів при звільненні. Розділ третій описує підходи до розвґязання питань звільнення в іноземних законодавчих системах та міжнародних угодах.
РОЗДІЛ І. ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ РОБІТНИКІВ.
1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Основний Закон України – її Конституція, у своєму другому розділі “Права, свободи і обов’язки людини і громадянина” закріплює основні, невід’ємні та загальні права, які визнаються за кожною людиною та громадянином України. Стаття 43 цього розділу закріплює право кожного на працю, як і захист від незаконного звільнення.
Стаття