роботу:
-
переїзд на нове місце проживання; (Очевидно він має бути чимось підтверджений. Підтвердженням у цьому разі можуть бути документи, що свідчать про виписку. Для огляду інспекто-ру з кадрів має бути поданий паспорт з відміткою про виписку і листок вибуття. Без цього працівник може бути звільнений до за-кінчення двотижневого строку лише за погодженням власника.)
-
переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; (підтвер-джується довідкою про переведення з місця роботи.)
-
вступ до навчального закладу; (підтверджується довідкою навчального закладу.)
-
неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
-
вагітність; (підтверджується медичним висновком.)
-
догляд за дитиною до досяг-нення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; (Відповідно до законодавства не потрібно будь-якого підтвердження необхідності догляду. Запис про дітей у відділі кадрів, як правило, є. У необхідних випадках документи про наявність дитини мають бути подані. А факт звільнення саме з причини догляду за дитиною підтверджується лише заявою працівника. Вимагати будь-яких документів, що підтверджують такий мотив звільнення за наявності дитини, власник не вправі.)
-
догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного виснов-ку або інвалідом І групи; (Стосовно інваліда першої групи необхідна лише довідка, що він проживає разом з працівником, або хоч і не разом, але мається можливість з урахуванням місць проживання здійснення догляду за інвалідом першої групи.)
-
вихід на пенсію; (Звільнення за власним бажанням праців-ника, котрому призначена пенсія чи представленого для призна-чення пенсії, або хоча б який досяг пенсійного віку, має розгля-датися як вихід на пенсію, якщо він зазначає цю причину звільнення у заяві. Для оформлення звільнення за цією причиною достатньо перевірити факт призначення пенсії, представлення для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку. Перевіряти дійсність мотивів недоцільно, оскільки закон визнає право зазначених працівників посилатись просто на таку причи-ну звільнення без будь-яких додаткових обгрунтувань.)
-
прийняття на робо-ту за конкурсом, (При цьому, до уваги має братися не лише конкурс, що проводиться у випадках, перед-бачених законодавством Див. Ст. 1-5. Закону України «Про державну службу» та Ст. 54. Закону України «Про освіту»., а й конкурс, що проводиться у випадках, прямо не передбачених законодавством. Обмеження дії цієї пільги випадками проведення конкурсу, прямо передба-ченими законодавством, суперечило б змісту ст. 38 Кодексу законів про працю.)
а також з інших поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий до-говір у строк, про який просить працівник.
У цілому ряді випадків закон зобов'язав власників прова-дити звільнення працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому йдеться про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися у загаль-ному порядку. У цьому разі строк попередження про звільнення скорочується на розсуд працівника хоч навіть і до одного дня. Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2000. – с. 221.
Ст. 38 КЗпП зобов'язує власника звільнити працівника у строк, про який працівник просить, також при звільненні за іншими по-важними причинами. Які інші причини можна визнати поважними - це має вирішуватись у кожному конкретному випадку.
Значення поважних причин звільнення працівників з робо-ти за власним бажанням суттєво знизилось у зв'язку з перехо-дом до диференціації розміру допомоги з соціального страху-вання (якщо вона не виплачується у розмірі 100 відсотків середнього заробітку) за критерієм тривалості загального стажу роботи. Проте це не означає, що кваліфікація звільнення за влас-ним бажанням за наявності поважних причин взагалі втратила значення. Зокрема, наявність поважних причин звільнення, як юридичний факт, враховується при виплаті допомоги по безро-біттю (п. 2 ст. 30 Закону "Про зайнятість населення").
За відсутності причин, що свідчать про неможливість про-довження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах 2-тижневого строку. Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. – 2-ге вид., допов. та переробл. – К.: А.С.К., 2000. – с. 223.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудо-вого договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудо-вого договору.
Якщо ж власник звільнить працівника до закін-чення двотижневого строку при відсутності його погодження, суд безумовно поновить його на роботі, або у кращому для власника випадку змінить дату звільнення.
Працівнику надається право відізвати заяву про звільнення, незважаючи на раніше подану заяву. Це безумовне право працівника. Правда, організаційні форми реалізації пра-цівником цього права визначені не зовсім чітко. Краще всього, якщо працівник подасть заяву про відзив раніше поданої заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановле-ного ст. 38 КЗпП. Але така заява, звичайно, має бути належне зафіксована, щоб у разі спору можна було посилатися на підповідні докази відзиву заяви про звільнення. В той же час законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому відзив може бути й усним, а доводитися він може будь-якими доказами, які допускає цивіль-нє процесуальне законодавство. Глава 4 Цивільно-процесуального Кодексу України.
Є, однак, один випадок, коли працівник позбавляється права відізвати свою заяву про звільнення. Такого права він не має тоді, коли у зв'язку з подачею заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника,