низки актів, які забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види: типові, галузеві і локальні, отож і форми трудової дисципліни залежно від рівня їх дії можуть бути загальні, галузеві або локальні.
Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій були затверджені ще постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року (Бюлетень Госкомтруда СССР, 1984 №11). Це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовані положення, які повинні визначати трудовий розпорядок на підприємстві.
Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку за-тверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними центральними комітетами профспілок. В цих актах враховується специфіка галузі щодо режиму праці і відпочинку, обов’язків працівників тощо.
Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і проф. спілкового комітету. В них конкретизуються обов'язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства; правила прийому на роботу; режим робочого часу і часу відпочинку; види заохочень за успіхи в праці, порядок їх застосування; порядок застосування дисциплінарних стягнень.
В цій уже традиційній системі правил внутрішнього розпо-рядку є деякі неузгодженості з огляду на діюче законодавство і на реалії переходу до ринкових відносин:
Ш
по-перше, за статтею 142 КЗпП України "трудовий розпоря-док на підприємствах, в установах, організаціях визначаєть-ся правилами внутрішнього трудового розпорядку, які за-тверджуються на основі типових правил". Тобто регулятив-не значення мають власне норми місцевих (локальних) пра-вил внутрішнього трудового розпорядку, а не типових. Ос-танні виступають у вигляді взірця, основи для розробки і прийняття правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
Ш
по-друге, з названої низки правил внутрішнього розпорядку, якщо аналізувати цю ж статтю 142 КЗпП, зовсім випадають галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку. Як за-свідчила багатолітня практика існування таких галузевих правил, вони в основному дублювали собою типові правила внутрішнього трудового розпорядку;
Ш
по-третє, якщо в правилах внутрішнього трудового розпо-рядку конкретизуються права і обов'язки власника, адміністрації, то затверджувати їх не може трудовий колек-тив, оскільки це порушення прав власника. Ніхто не вправі диктувати йому додаткові обов'язки, крім тих, що вже виз-начені законодавством. Отже і тут назріла необхідність перегляду норм, які визначають порядок і умови затверд-ження правил внутрішнього трудового розпорядку. В деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну, які затверджуються, як правило, Кабінетом Міністрів України (Дис-циплінарний статут прокуратури України, затв. постановою Вер-ховної Ради України від 6.11.1991р.; Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.1993р.).
Особливістю статутів і положень, про дисципліну є те, що вони поширюються тільки на певні, визначені категорії працівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту не поширюються на праців-ників, які безпосередньо не забезпечують рух, а лише здійснюють його обслуговування (працівники житлово-комунального господар-ства, побутового обслуговування, служб постачання, дослідних і конструкторських організацій тощо).
Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють на додаток до правил внутрішнього трудового розпорядку. Зокрема, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожен працівник, на якого поширюєть-ся дія цього положення, зобов'язаний дотримувати правил внутрі-шнього трудового розпорядку Див.: п.3 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.1993р. № 55..
Крім того є особливості у змісті обов'язків працівників, котрі підпадають під дію статутів і положень, складі дисциплінар-ного правопорушення і дисциплінарних стягнень. Вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не вип-ливають з неналежного виконання своїх трудових обов'язків Див.: під ред. Пилипенко П.Д. Трудове право України. Курс лекцій. Львів “Вільна Україна”, 1996. С. 114 – 116..
2.2 Методи забезпечення трудової дисципліни
Традиційно вважалось, що існує два методи забезпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Але в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні і органі-заційні методи впливу на дисципліну праці.
Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих через відновлення почуття господаря, власника. Велике стимулююче значення тут мало прийняття законів про власність, про підприємництво, якими було проголошено рівноправність усіх форм власності, господарську самостійність підприємництва, ши-рокі права підприємств в оплаті і стимулюванні праці, викорис-танні прибутку. Разом із законами про підприємства в Україні, про господарські товариства вони створили солідну правову базу для формування справжньої зацікавленості працівників у резуль-татах своєї праці і зміцненні трудової дисципліни.
Організаційні методи управління дисципліною праці в Ук-раїні у сучасний період все більше характеризується науковим підходом до організації виробництва в цілому. Як відомо, розвиток виробництва це цілеспрямоване вдосконалення його організації. Широко відомі наукові теорії управління Ф.Тейлора, Г.Файоля, Е.Маслоу, Т.Бернса та багатьох інших вчених і практиків, які за-початкували і науково обґрунтували менеджмент як науку про керівництво (управління) людьми (окремими працівниками, ро-бочою групою, трудовим колективом). У правовому аспекті предметом менеджменту є правове регулювання системи суспільних відносин з організації управління персоналом, відносин, щодо забезпечення дисципліни праці і є складовою частиною цієї системи.
Надзвичайно важливе місце у забезпеченні дисципліни праці належить оцінці праці. За результатами позитивної оцінки до працівника може застосовуватись заохочення. У правових нор-мах різного рівня (від централізованих до локальних) встановлена система стимулювання праці: види заохочень, підстави і порядок їх застосування Див.: під ред. Пилипенко П.Д. Трудове право України. Курс лекцій. Львів:”Вільна Україна”, 1996. С. 113 – 117. .
Згідно із ст.143 КЗпП до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення,