Поводження осіб, що уклали угоду, яка суперечить публічному порядку (ст. 49 ЦК), і діяльність юридичних осіб, що виразилася в здійсненні угод, свідомо противних їхнім статутам (ст. 50 ЦК), є також протиправними. Відповідно і закон, реагуючи на такого роду дії, вважає за можливе застосовувати до учасників цих угод тільки адміністративні санкції - стягнення отриманого і належного бути отриманим по угоді в доход держави.

І лише у випадках невинності в здійсненні цих угод однієї зі сторін, тобто при відсутності в неї наміру на порушення встановлених державою заборон, закон допускає однобічну реституцію - наслідок, обумовлений тільки фактом недійсності угоди. Зрозуміло, про яке-небудь відшкодування збитку один одному (незалежно від виду наслідків, що наступили,) не може бути і мови, тому що обидві сторони, що уклали угоду, діяли протиправно.

Крім названих основних наслідків недійсності угод, закон визначає й інші: припинення дії угоди на майбутній час, відшкодування винною стороною збитку потерпілій стороні (крім повернення їй майна).

Окрім основних наслідків, таких як двостороння або одностороння реституція, визнання угоду недійсною тягне у деяких випадках і інші наслідки, а саме обов’язок винної сторони відшкодувати іншій стороні понесені витрати, втрату або пошкодження її майна.

Як сказано в ст. 59 ЦК, "якщо зі змісту угоди випливає, що вона може бути лише припинена на майбутній час, дія угоди, визнаної недійсної, припиняється на майбутній час. Гражданский Кодекс Украины. Харьков «Одиссей» 2000. ст. 59 " Це значить, що отримане сторонами залишається в кожної з них, але вимагати подальшого виконання вони вже не вправі. Це правило поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі й ті, визнання недійсності яких залежить від волі заінтересованих осіб: потерпілих, державних і громадських організацій.

Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом погрози, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом погрози, вона визнається недійсною не з моменту пред'явлення позову і не з моменту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладання.

Законодавець допускає виключення з цього правила, а саме: якщо із самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч.2 ст.59 ЦК України). Виходячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рішення у законну силу. Вона може бути визнана недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини (ст.60 ЦК України). Питання про визнання цих частин угоди недійсними вирішується за загальними правилами визнання угод недійсними.

Якщо у недійсній частині угоду було виконано якою-небудь із сторін, суд визначає наслідки її недійсності залежно від підстав, за яких вона визнана недійсною. Недійсність угоди може бути підтверджена будь-яким із передбачених ст.27 ЦПК України засобів доказування, якщо інше не зазначено у законі. Ціна та інші істотні умови угоди, укладеної у простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановлені на підставі показань свідків, крім випадків кримінальне карних дій.

Угода може бути визнана недійсною і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги вправі заявити: друга сторона, спадкоємці померлого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено позови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна при умові додержання вимог про пред'явлення претензії (ст. ст. 556, 557 ЦК України).

Необхідно розрізняти поняття: «визнання угоди недійсною» і «розірвання угоди (договору)». Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у ст.ст.48-58 ЦК України. Дійсна, законна угода може бути розірвана за вимогою потерпілої сторони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад, ст.ст.232, 234, 269, 270, 344, 347 ЦК України).

Закінчення

У даній роботі були розглянуті угоди як підстави виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин: поняття значення і види угод; засоби вираження волі в угодах та форма угод; умови дійсності угод, недійсні угоди – їх поняття, види та наслідки визнання угод недійсними

Аналіз джерел і літератури по проблемі, зроблений з урахуванням вітчизняної правової науки, дозволяє прийти до наступних висновків:

1. Ст. 41 діючого Цивільного Кодексу визначає угоди як дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних чи прав обов'язків. Однак таке визначення не є точним і тому наука цивільного права визначає угоду як правомірне, тобто дозволене законом, а також хоча і не передбачене законом, але не суперечне йому дія громадян чи юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків;

2. Угодам властивий ряд особливостей, які відрізняють їх від інших юридичних фактів. Це вираження волю особи зовні; дія, спрямована на досягнення визначеного результату - установлення, зміна або припинення цивільних правовідносин; це завжди дії, вчинені фізичними, юридичними особами і державою як суб'єктами цивільного права; це завжди правомірна дія, вчинена для досягнення дозволених законом цілей;

3. Діюче цивільне законодавство і наука цивільного права проводять визначену класифікацію угод, підрозділяючи їх на окремі види, що має велике теоретичне і практичне значення. В основу класифікації покладені різні критерії, ознаки, що характеризують той чи інший вид угод;

4. Так, у залежності від того, чи випливає дія, спрямована на