Особливе місце серед багатьох перелічених видів валютних цінностей посідає іноземна грошова валюта, яка в одних випад-ках може бути платіжним засобом, а в інших — предметом купівлі-продажу. Останнє має місце у випадках продажу (обміну) іно-земної грошової валюти за грошову валюту України і, навпаки, на Українській міжбанківській валютній біржі через систему обмінних пунктів.

У законодавстві визначаються певні вимоги, яким має відпові-дати предмет договору купівлі-продажу. Так, якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, які звичайно ставляться. Під вимогами, які звичайно ставляться, потрібно розуміти такі, за дотримання яких

придбана річ повинна виконувати своє функціональне призна-чення (друкарська машина — друкувати, телевізор — давати зоб-раження Із звуковим супроводом тощо). Річ, яку продає торго-вельна організація, повинна відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з характеру даного виду купівлі-продажу (ст.233 ЦК України),

Наступною істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна— певна грошова сума, сплачувана покупцем за отриману від продавця річ. Ціна повинна бути обов'язково визначена в дого-ворі шляхом досягнення сторонами щодо цього обопільної зго-ди..

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом «Про економічну самостійність України» 3 грудня 1990 р. був прийнятий Закон України «Про ціни і ціноутворення», який фактично започаткував основи самостійної української ціно-вої політики. За цим Законом у народному господарстві засто-совуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульо-вані ціни і тарифи, створюються необхідні економічні гарантії для виробників; ціни внутрішнього ринку мають бути орієнто-вані на рівень світового ринку.

Отже, за чинним законодавством сторони в договорі купівлі-продажу, які займаються підприємницькою діяльністю, вправі вільно визначити ціну предмета угоди, а в передбачених зако-ном випадках повинні керуватися державними фіксованими чи регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ціну гро-мадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, наприклад, на речових ринках.

Особливий порядок визначення цін передбачений для зов-нішньоекономічних угод. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяль-ності України усіх форм власності при здійсненні експортно-імпортних операцій (у тому числі купівлі-продажу) повинні вра-ховувати так звані індикативні ціни, які встановлюються з ме-тою збільшення надходжень валютних коштів, зменшення ва-лютних витрат на закупівлю товарів за імпортом, запобігання демпінгу.

Залежно від організаційно-правової форми торгівлі ціни на то-вари (продукцію) можуть бути оптовими або роздрібними. У роздрібній торговельній мережі вони фіксуються в прейскуран-тах, цінниках тощо. Придбання продукції на підставі державно-го замовлення здійснюється за закупівельними цінами. Націо-нальним банком України закупівельні ціни встановлюються та-кож на дорогоцінні метали.

Звичайно ж у договорі купівлі-продажу, крім предмета й ціни, сторони можуть визначати й інші умови, наприклад, порядок розрахунків, доставки товару, строки виконання договору.

Договір купівлі-продажу, як і будь-яка інша цивільно-правова угода, має певну форму. В Цивільному кодексі України відсутня стаття, якою б безпосередньо визначалася форма для усіх різно-видів договору купівлі-продажу. Однак цей Кодекс та інші зако-нодавчі акти містять норми, в яких обумовлюється особливий порядок оформлення окремих договорів купівлі-продажу. Якщо спеціальними правовими нормами не визначена форма того чи іншого різновиду договору купівлі-продажу, то необхідно керу-ватися загальними правилами цивільного законодавства про форму угод. Тобто, договір купівлі-продажу може укладатися в усній чи письмовій (звичайній або нотаріальній) формі, а також шляхом здійснення так званих конклюдентних дій залежно від умов, передбачених статтями 42—43 ЦК України.

З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права і обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважли-віших обов'язків продавця є передача ним майна у власність (у повне господарське відання або оперативне управління) по-купця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від про-давця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно вправі вимагати прийняття покупцем проданого майна (якщо він у цьому зацікавлений) і сплати за нього належної грошової суми. Тому аналіз змісту обов'язків дає одночасно уявлення і про відповідний зміст прав сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сто-ронами одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором (ст.І71 ЦК України).

Цивільним кодексом України безпосередньо визначено також ряд інших додаткових обов'язків продавця. Так, продавець зо-бов'язаний; попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, яка продається (ст.229); зберігати продану річ, якщо право влас-ності переходить до покупця раніше передачі речі (ст,230); по-відомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (ст.234). У сторін можуть виникнути й інші обов'язки, обумовлені пред-метом та різновидом купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавства чи договором або випливають із змісту останнього.

Як вже зазначалося, продавець повинен забезпечити перехід права власності до покупця. У зв'язку з цим важливого значення набуває питання про момент виникнення права власності у по-купця, оскільки від цього багато в чому залежать можливості захисту прав сторін, а також розподіл ризику випадкової заги-белі предмета договору. Воно має вирішуватися на підставі по-ложень статті Ї28 ЦК України, відповідно до якої право влас-ності у набувача майна за договором виникає з моменту пере-дачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. На практиці